Глава 13

Ліа стояла на порозі між дев’ятим і десятим рівнями, оточена пульсуючим світлом, яке тепер відчувалося як теплий подих Творця. Ліфт не рухався. Він чекав її остаточного рішення. Усі десять рівнів розгорталися перед нею, як живі картини, кожна зі своєю мелодією, запахом і емоцією. Вона більше не боялася. Вона відчувала себе готовою — очищеною, відкритою, наповненою розумінням.
«Який рівень я оберу для наступного життя? — запитала вона вголос. — Який наблизить мене найбільше до Тебе?»
Голос відповів м’яко, ніби зсередини неї самої: «Обирай той, у якому твоя душа зможе дати найбільше любові. Усі рівні хороші, але твій вибір визначить, наскільки глибоко ти зможеш рости далі».
Ліа закрила очі й дозволила інтуїції вести себе. Ліфт плавно опустився до восьмого рівня. Двері відчинилися. Жінка на березі океану стояла в центрі кола людей. Вітер грався з її сріблястим волоссям, а хвилі тихо шепотіли в такт розмові.
Ліа ступила на теплий пісок. Повітря було наповнене запахом солі й водоростей. Вона приєдналася до кола. Люди дивилися на неї з теплотою, ніби давно знали. Жінка простягнула руку:
«Тут ми вчимося бачити Творця в кожній душі. Тут любов не слова — тут любов дія».
Ліа відчула сильний поклик. Це життя здавалося ідеальним: служіння, єдність, щоденне нагадування про божественне в усьому. Вона могла б проводити дні в розмовах, медитаціях, допомозі людям знаходити свій шлях. Вона уявила себе в цьому тілі — спокійною, мудрою, оточеною любов’ю.
Але коли вона торкнулася руки жінки, з’явився спогад: у своєму попередньому житті вона проходила повз бездомного чоловіка на вулиці Нью-Йорка й відвела погляд. Тепер вона розуміла — на восьмому рівні вона могла б виправити це, навчаючи інших бачити святе в кожному.
Проте щось всередині шепнуло: «Це добре, але чи достатньо близько до повної єдності?»
Ліа подякувала й повернулася в ліфт. Кабіна піднялася до дев’ятого рівня. Наставниця чекала в простій кімнаті. Ліа сіла навпроти неї.
«Я відчуваю, що тут я зможу навчати інших підніматися, — сказала Ліа. — Передавати уроки, які сама отримала. Бути мостом між душами й Творцем».
Наставниця кивнула: «Це високий вибір. Тут ти не просто живеш — ти служиш еволюції душ. Але пам’ятай: навіть у цьому житті будуть спокуси повернутися до старого «я» — до контролю, до страху».
Ліа відчула тепло в грудях. Дев’ятий рівень манив сильніше за все. Тут вона могла б допомогти багатьом душам уникнути її власних помилок. Вона могла б бути наставницею, яка веде інших до світла.
Ліфт піднявся ще вище — до порогу десятого рівня. Світло стало настільки інтенсивним, що Ліа відчула, як її душа тремтить від бажання розчинитися. Вона ступила на поріг і відчула повну єдність — немає «я», тільки любов, яка тече через усе суще.
Але коли світло охопило її повністю, вона зрозуміла: якщо увійде зараз, наступне життя може бути занадто високим, без достатніх уроків. Душа ще потребувала практики в нижчих рівнях, щоб закріпити зростання.
Ліа відступила назад. Двері зачинилися. Ліфт завмер між дев’ятим і десятим.
«Я обираю дев’ятий рівень, — прошепотіла вона. — Там я зможу рости найглибше, допомагаючи іншим. А потім — ще вище».
Голос відповів: «Мудрий вибір. Але перед тим, як увійти, ти маєш остаточно відпустити останнє — жаль про минуле життя».
Ліа сіла на підлогу ліфта. Сльози потекли тихо. Вона відпустила все: Нью-Йорк, кар’єру, самотність, образи. Коли сльози висохли, вона відчула неймовірну легкість.
Тепер вибір був майже зроблений.