Глава 9

Ліа сиділа на скляній підлозі ліфта, оточена сліпучим сяйвом десятого рівня, яке тепер здавалось м’якішим, ніби чекало її з терпінням. Страх розчинитися все ще тримав її за горло, але з кожною хвилиною слабшав. Вона відчула, як ліфт починає повільний спуск — ніби сама душа Творця давала їй останній шанс пройти весь шлях заново, вже з відкритим серцем.
Кабіна опустилася до дев’ятого рівня. Наставниця чекала в простій кімнаті. Ліа вийшла й сіла навпроти неї. Цього разу слова були зайві. Наставниця просто дивилася в очі Ліа, і в цьому погляді було все: розуміння кожної помилки, кожної пропущеної можливості, кожної сльози, яку вона не пролила.
«Ти вже відпустила багато, — сказала нарешті наставниця. — Але остання тінь — це страх втратити контроль над собою. Страх, що любов забере твоє «я». Але правда в тому, що любов не забирає — вона розширює».
Ліа заплакала тихо. Вона відчула, як останні шари захисту розпадаються. Спогади проігнорованих людей знову пройшли перед нею, але тепер без болю — лише з теплом. Мати, яка чекала дзвінка. Том, який просив любові. Сара в коридорі. Батько в лікарні. Вона прошепотіла кожному: «Пробач. Я люблю тебе. Я відпускаю».
Кімната наповнилася м’яким світлом. Ліа відчула, як її душа стає легшою, ніби пір’їнка.
Ліфт піднявся трохи вище, до десятого рівня. Світло охопило її знову, але цього разу вона не відступила. Вона ступила на поріг і відчула, як її «я» розширюється, зливаючись із пульсуючою любов’ю. На мить вона побачила все — усі десять рівнів одночасно, усі душі, усі можливості. Вона зрозуміла: десятий рівень — це не кінець шляху, а стан, коли душа готова нести любов у будь-яке життя.
Але вона ще не увійшла повністю. Щось тримало її на порозі.
Ліфт почав спускатися далі — повільно, рівень за рівнем. Восьмий рівень: жінка на березі океану простягнула руку. Ліа торкнулася її пальців і відчула єдність із морем, із людьми, із усім живим. Сьомий рівень: вчена усміхнулася їй — тепер Ліа розуміла, що служіння науці теж є служінням Творцеві.
Шостий рівень. Співачка на сцені заспівала саме для неї. Голос пройшов крізь Ліа, зцілюючи старі рани. П’ятий рівень. Письменниця поклала ручку в її руку. Ліа відчула, як слова народжуються самі — слова про шлях душі, про любов, про прощення.
Четвертий рівень. Фермерка дала їй кошик із плодами. Запах землі наповнив легені. Ліа зрозуміла радість простоти. Третій, другий, перший рівні — кожен подарував їй свій дар: музику, зцілення, тишу, цвітіння.
Тепер, коли ліфт піднявся назад угору, Ліа бачила всі рівні по-новому. Усі вони були хорошими. Усі несли радість і зростання. Різниця була лише в глибині душі, у готовності наближатися до Творця через любов.
Ліфт зупинився між дев’ятим і десятим. Двері відчинилися. Світло кликало сильніше, ніж будь-коли.
Ліа зробила крок уперед і відчула, що страх майже зник. Вона була готова. Але ще один маленький крок залишався.
Вона повернулася в ліфт і сіла. Подорож очищення добігала кінця. Скоро настане час остаточного вибору.