Глава 8

Ліфт завмер у тиші, оточений сліпучим сяйвом десятого рівня. Ліа стояла на порозі, відчуваючи, як світло пронизує її наскрізь — не як вогонь, а як ніжна, всеосяжна любов. Воно знімало останні шари страху, егоїзму й контролю, які вона так довго носила в собі. Вона відчула, що ще один крок — і вона розчиниться в ньому повністю, ставши частиною Творця.
Але щось стримувало її. Остання тінь сумніву.
Вона повернулася назад у кабіну. Двері тихо зачинилися. Ліфт почав повільно опускатися, ніби даючи їй останній шанс переглянути весь шлях.
Сьомий рівень проплив повз: жінка-вчена в лабораторії святкувала відкриття ліку. Її радість була чистою — не для слави, а для порятунку життів. Ліа згадала, як у своєму житті створювала красиві інтер’єри, але ніколи не думала про те, як її простори впливають на душі людей. Чи приносили вони справжнє заспокоєння, чи лише ілюзію?
Шостий рівень. Співачка на сцені. Її голос зцілював серця. Ліа відчула укол болю — вона сама колись співала в душі, але заглушила цей голос кар’єрою. Скільки людей могли б почути її правду?
Ліфт зупинився на п’ятому рівні. Ліа вийшла на платформу. Письменниця підняла погляд від столу й усміхнулася.
«Ти можеш обрати мене, — сказала вона. — Тут ти напишеш історії, які надихатимуть інших на любов і зростання».
Ліа сіла поруч. Вона відчула тепло паперу під пальцями. Уява запрацювала — вона могла б писати про прощення, про шлях душі. Але коли вона взяла ручку, спогади проігнорованих можливостей нахлинули знову: листи матері, які вона не написала, щоденник, який кинула після університету.
«Я боюся, що мої слова будуть порожніми, — прошепотіла Ліа. — Бо я ще не прожила їх по-справжньому».
Письменниця кивнула. «Тоді повертайся, коли серце буде готове розповісти правду».
Ліа повернулася в ліфт. Кабіна піднялася до четвертого рівня — фермерки в полях. Запах землі й трав наповнив повітря. Жінка простягнула їй кошик з фруктами.
«Тут життя просте й справжнє. Кожен день — дар Творця».
Ліа взяла яблуко. Воно було солодким, соковитим. На мить вона уявила себе в цьому житті — без стресу, без дедлайнів, тільки земля під ногами й сонце над головою. Але вона знала: це буде втечею, а не ростом.
«Я хочу ближче до Творця, — сказала вона. — А не ховатися від уроків».
Ліфт рушив угору швидше. Дев’ятий рівень знову відкрився. Наставниця чекала її.
«Ти вже очистилася багато, — сказала вона. — Але остання тінь — страх втратити себе. Страх розчинитися в любові».
Ліа заплакала. «Я завжди контролювала все. А тепер… якщо я увійду в десятий рівень, чи залишуся я собою?»
Наставниця усміхнулася. «Ти станеш більшою, ніж собою. Ти станеш частиною всього».
Ліфт піднявся до десятого рівня. Світло охопило Ліа повністю. Вона відчула неймовірну легкість — ніби всі болі, всі образи розчинилися. Вона зробила крок уперед...
...і відчула, що ще не готова. Остання крапля опору залишалася.
Двері зачинилися. Ліфт завмер.
Ліа сіла на підлогу й закрила очі. Вона розуміла: фінальний вибір наближається. Але спочатку треба повністю відпустити страх.