Ліфт крізь життя

Вона стояла перед скляним ліфтом, що висів у порожнечі, ніби тримався на власній волі. Його прозорі стіни відбивали тьмяне світло далекого світу, і водночас пропускали крізь себе видіння можливих життів. Кожен поверх, помітний лише в легкому мерехтінні, виглядав як двері в новий вимір — чистий, незайманий, але водночас знайомий.
Її руки непомітно тремтіли. Усе життя, кожне рішення, кожен момент радості і жалю, тепер сприймалося як ваги на цій невидимій шкалі. Ліфт не судив, він показував. Показував, що буде, якщо зважишся ступити вперед.
Перший поверх світлів теплим сонячним сяйвом, а легкий шум вітру приносив запах квітів і моря. Там її чекала версія життя, де вона ніколи не боялася робити вибір і дозволяла собі радіти кожній дрібниці. Другий поверх був спокійніший, з тінню старих міст і звуками далекого міста, де вона могла прожити дні в тиші, в гармонії зі світом, який вже давно навчився слухати.
Вона згадала минулі життя, дрібні та великі помилки, любові, які залишили шрами, страхи, що стали друзями. Все це тепер було частиною карти, якою вона могла користуватися. Кожен поверх — відображення її власної душі, але водночас шанс відкрити нові сторони себе.
Ліфт тихо піднявся, і вона побачила третій рівень: світ,

 де люди навчилися приймати один одного без умов,

 де її рішення впливали на інших так, щоб добро множилося, а не губилося. І навіть там було місце для помилок — вони були невід’ємною частиною шляху.
Вона відчувала, як всередині щось змінюється. Це не страх вибору, а розуміння його ваги. Кожен крок ліфта був кроком до себе, і водночас кроком до Творця. Не як до судді, а як до світла, яке знає всі її шляхи і всі її можливості.
Вона зробила перший крок вперед. Ліфт піднявся далі, і вона вже бачила наступні поверхи. Ще десять можливостей жити і відчувати. І кожен з них — правильний, якщо вона навчиться слухати себе і світ одночасно