У лабораторії було, як завжди, неспокійно. Фаєчка бігала від монітора до монітора, Аріель із Грегором емоційно обговорювали параметри міжпросторового переходу, Тартіль бринькав на гітарі, а Філімон намагався зосередитися на якомусь черговому звіті.
— Тартілю, — роздратовано фиркнув керівник відділу Наративних архетипів, — ти коли-небудь буваєш серйозним? Ти хоч науковець? Чи тебе взяли в команду для того, щоб ти виводив усіх із себе й нікому не давав нудьгувати?
Тартіль кинув на Філімона гострий іронічний погляд і весело розсміявся:
— Ну, взагалі-то, я вчився на факультеті рекурсивної метафізичної інтеграції. Туди потрапити можуть тільки генії та ідіоти.
— Ну і, звісно, ти геній, — підколов друга Філімон.
Тартіль трагічно зітхнув і закотив очі:
— Звісно, я ідіот.
До лабораторії зайшов синьоокий блондин у сріблястій куртці. Він почув останній уривок розмови й заявив:
— О, ну тоді і я ідіот.
Тартіль здивовано подивився на нього:
— Даліелю, ти також вчився на рекурсивці? Я думав, що у вас на Фай-Елі ця дисципліна вже застаріла.