Спогади Емілі

На дворі весна, досить спекотна погода для цього часу року. Підлітки і малеча гуляють, веселяться на повну. Емілі була однією з них. Вона обожнювала теплі вечори,прогулянки по нічному місту. У неї  було її таємниче місце, куди вона ходила і розповідала всі свої думки маленькому джерелу.Ніхто не знав про нього, навіть подруга.
На календарі сьогодні  вже 29 травня, ще два дні і вона закінчить десятий клас. І знову на початку літа вона відправиться в літній табір.Переконати батьків дівчина не змогла, тому що їм здавалося це дурницею і що їхня дочка просто хоче залишитися дома у своїй кімнаті. Звісно, там було чудово, Емі дуже класно проводила час, але є одна проблема, яка вже чотири роки не дає їй спокою. Про цю проблему мало хто знав, так як Еля ніколи не любила про це говорити.

                                                                                  ***

Після школи, виконавши всі справи, які доручили дівчинці, на годиннику було п'ята година. Зателефонувавши батькам, вона сказала, що йде гуляти.Швидко зібравшись, вона вирішила піти до джерела. Це був її ритуал. Майже перед кожною поїздкою туди, вона згадувала все те, що не хотіла просто так згадувати.Прийшовши на своє місце, дівчина подивилася у чисту воду і згадала свою першу поїздку, від якої у неї йшли мурашки.

Спогади

Кінець шостого класу. Мама забравши мене додому, розповіла мені новину, яку обіцяла розповісти ще зранку.
- Мила моя Емілі, ти поїдеш у літній табір!
І на моєму обличчі засяяла усмішка, як у чеширського кота. Я давно говорила мамі про поїздку у табір, бо багато моїх однолітків вже побували там.
- Мам, а хтось з моїх друзів там буде?
У цієї милої жінки ще з дитинства було видно на обличчі, коли вона не розуміла, про що йде мова або ж про те, що щось вона десь опустила. І я вже зрозуміла, що з моїх друзів нікого там не буде, я буду одна!

- Розумієш, Емі, я забула запитати у батьків, куди їдуть їхні діти, - вона обійняла мене, розуміючи, що зараз у мене підуть сльози. - Батько знайшов класну можливість в самому кращому таборі біля моря.
З моїх щік вже давно текли сльози, я не любила, коли у новому місці зі мною не було знайомої людини. Ця новина вже зіпсувала мені враження про цю поїздку. Мама обіймала мене і витирала моє обличчя, кажучи "Люба, все буде добре". Через трохи я все ж таки заспокоїлася і прийняла свою важку долю на свої плечі.
- А коли я поїду? - тихо промовила я.
- Зовсім скоро, мила, через 2 дні, - мама підняла моє опущене обличчя і радісно посміхнулась, сказавши. - Тому, завтра ми їдемо на шопінг.
Мій настрій моментально піднявся, я любила ходити в магазин з мамою.

                                                                                          ***

Згадавши свої перші емоції, зараз у Емі пала перша сльоза щастя.

                                                                                          ***

Я дуже втомилася після походу в магазин. Мені здається, що ми скупили всі магазини у нашому місті. Мама детально розповіла мені про табір, і я навіть забула, що буду там сама. Виявилося, що він знаходиться в Одесі. Ми колись бували там з батьками, але тоді я була ще у мами в животі.
Весь наступний день я думала про цю поїздку, мої емоції були двоїсті. У мене був страх, але водночас я хотіла все там відвідати. З дитинства все нове і цікаве завжди приваблювало мене, і я хотіла дізнатись про це місце більше і більше.

                                                                                          ***

Прокинувшись зранку, я вперше відчула себе бадьорою. Виконавши ранкові справи, я приступила до сніданку і одразу пішла одягатись в простий літній комбінезон.
- Емі, швидше, нам вже час.
- Іду, мамо!
Все зібравши, сиділа в машині мами, очікуючи із нетерпінням. Якщо я правильно зрозуміла, нам потрібно було поїхати на зазначене місце, куди мав приїхати автобус за дітьми.
Прибувши на місце, там вже було кілька дітей разом із батьками, і чомусь мене охопив страх. Але зібравши всю свою силу в кулаки, я вирішила заспокоїтись і плисти по течії. Забравши свої речі з авто, мама вже пристроїлась до жінки і плескала з нею язиком. А я теж часу не втрачала і почала розмову з її дочкою, а потім до нас приєдналась ще одна дівчинка. За час розмови я зрозуміла, що у Барбари алергія на бджіл і вона ненавидить, коли її називають Барбі, а Рита була радісна дівчинка, яка полюбляла читати книги, і вона, як і я, вивчала німецьку. Під час нашої розмови приїхав автобус, він був великий, і ми домовилися сидіти разом з дівчатами.
Прощаватись з мамою було дуже важко.
- Мамо, ти не оглянешся, як я вже приїду.
- Мила Емі, я буду сумувати за тобою... - поцілувавши мене у щічку, вона відпустила мене і помахала рукою.
Зайнявши місце біля вікна, поруч присіла Рита, впереді сіла Барбара і незнайомий хлопець,лише потім ми дізналися, що його звуть Тео.

                                                                                    ***

Прибувши на територію табору, я була дуже здивована. Спочатку, щойно вийшовши з автобуса, я відчула легку морську прохолоду на своєму тілі. Оглянувши на територію, мене охопило захоплення - чудові будиночки, розписані на тему океану. В одному з них я помітила Посейдона, а на іншому - Русалочку.
Спостерігаючи за дітьми, можна було почути гамір - кожен хотів знати, в якому будиночку і з яким вожатим вони будуть. Виявилося, що Рита і Тео вже були тут, але ніколи не зустрічалися.

Незабаром нас розмістили по будиночках, потім ми познайомимося з нашим наставником і, звичайно ж, нас мали накормити.
Увійшовши до будиночка, я була здивована - там було 5 кімнат. Мій погляд впав на одну з кімнат, де було 6 спальних місць. Мені підійшло ліжко знизу, тому я зайняла його. Поступово кімната почала наповнюватись дівчатами, і їхній спосіб спілкування можна було зрозуміти багато речей. Дякуючи Богу, зі мною були мої нові знайомі. Незабаром ми почули з коридору, щоб всі вийшли з кімнат. На коридорі вже всі майже зібралися.