«Деплой, що змінив усе»

Деплой, що змінив усе

Казка для тих, хто знає, що таке нічна зміна

У далекому-близькому краї, де вишневі садки межують з мінними полями, жив собі Андрій. До великої біди він був девопсом: мав три монітори, чотири кави на день і одне правило, «ніколи не деплоїти в п'ятницю».

Та в одну чорну ніч з півночі й сходу повалила Орда. Орки в іржавих обладунках, з бензиновим димом замість совісті й твердою вірою, що «тут все наше, бо ми так вирішили».

Андрій закрив ноутбук, закинув на плече кулемет і сказав колегам:

– Я на хвилинку.

Минув уже не один рік. Позивний у нього тепер був «Деплой», бо де він з'являвся, там щось обов'язково розгорталося, зазвичай орки, у різні боки.

Окоп біля Чорного Лісу

Позиція в Деплоя була не з легких: окоп на краю Чорного Лісу, де навіть карти зізнавалися, що «тут щось не так». Поруч із ним тримали оборону двоє побратимів, яких ніхто б не здивувався зустріти, якби знав, куди дивитися.

Гном Борин, позивний «Кротяра», був інженером-саперником. Борода в нього була така, що в ній вже двічі знаходили загублені гайкові ключі. Копав він швидше за екскаватор і сварився на кожну лопату, яка копала «неідеологічно».

Ельфійка Ліріель, позивний «Тиха», була снайперкою й пілоткою дронів. Вона могла вивести з ладу ворожу гармату з відстані трьох кілометрів і потім півгодини розповідати про те, як це було естетично некрасиво.

Вони й самі не знали, відколи так дружать. Бо саме на війні друзі з'являються швидше, ніж роутер перезавантажується.

Проблема

Одного ранку Кротяра приніс звістку, від якої навіть кава в кружці зблідла.

– Орки привели Мегагармату, – прохрипів він. – Стріляє на сто верст. Одним пострілом зносить цілий хутір. Уже навела на наш тил.

– А наші ПВО? – спитав Деплой.

– Вони її «не бачать». Вона закрита чаклунським щитом.

Ліріель зітхнула:

– Щит куплений у темного мага за тисячу карбованців і три чужі землі. Дешевий, але надійний.

Деплой почухав потилицю.

– Тобто в орків прод стоїть без бекапу, на одному сервері, під одним паролем?

– Приблизно, – кивнула Ліріель.

– І хто там адмін?

– Старий чаклун Гнилобород. Живе в підземеллі за три світи звідси.

Деплой повільно підвівся.

– Ну що, – сказав він, – час іти в піддомен.

Подорож

Дорогу відкрила Ліріель: вона вимовила стародавнє закляття, яке звучало як «sudo open portal», і повітря розкололося. З розколу війнуло сіркою й чимось дуже схожим на запах дешевого серверного залу.

Вони крокували крізь світи.

Перший світ: Країна Говірливих Лисиць, які не давали пройти, доки їм не розкажуть свіжий анекдот. Деплой розповів про програміста, який поставив собі на дверях табличку «Не працює». Лисиці реготали так, що забули про блокпост.

Другий світ: Болото Дедлайнів, де кожна жаба кваркала «а ти вже здав звіт?». Кротяра зарядив у болото таку тираду на гномській мові, що жаби вклонилися й розійшлися. Ліріель потім переклала: це була лише мова про «неефективне використання водних ресурсів», але з таким пафосом, що це звучало як прокляття на сім поколінь.

Третій світ: Підземелля Гнилоборода. Там було темно, смерділо цибулею й паленою електрикою.

Гнилобород

Старий чаклун сидів у кріслі з драконячої шкіри й малював на стіні закляття крейдою. На ньому були три халати: на двох місцях ґудзики не було, на третьому ґудзики були, але від іншого халата.

– Хто сміє?! – заревів він.

– Девопс, – скромно сказав Деплой. – Прийшов на аудит.

Чаклун аж подавився.

– Який ще аудит?

– Ви ж керуєте щитом Мегагармати. Скажіть, у вас є бекап заклять?

Мовчання.

– Моніторинг? Логи? План аварійного відновлення?

– Я... я записую все в блокнот, – пробурмотів Гнилобород.

– А блокнот де?

– У мене в кишені.

Деплой повільно кивнув, як лікар, що побачив діагноз.

– А пароль від щита який?

Гнилобород почервонів.

– «Ордаслава123».

Ліріель впустила лук. Кротяра сів на камінь. Навіть печерна кажан-охоронниця зупинилася в польоті.

– Так, – сказав Деплой. – Я дарую вам безкоштовний урок кібербезпеки, а ви мені даєте адмін-доступ. Домовились?

– Нізащо! – заволав чаклун і вихопив жезл.

Це була помилка. Бо Кротяра вже роздивлявся стіну, а гноми знають: будь-яка стіна — це лише двері, які ще не відкрили. Він ударив кулаком у цегляну кладку, і з-за неї висипався склад, повний... резервних копій закляття, акуратно складених, підписаних і навіть з датами.

– Ага, – втішився Деплой. – То в тебе все ж є бекап! Ми з тобою працюватимемо.

Гнилобород опустив жезл. А вже за хвилину виявилося, що темний маг насправді ненавидить Орду. Йому обіцяли «владу над світом», а дали кімнатку в підвалі, зарплату талонами й вечірні збори, на яких кожного разу співали гімн.

– Я хотів лише читати книжки, – зізнався він. – А тепер мені кажуть, що я «воїн світла».

– Ми вам дамо бібліотеку, – пообіцяла Ліріель.

– З кавою? – схлипнув чаклун.

– З кавою, – підтвердив Деплой.

Фінал

Повернулися вони вчасно. Мегагармата вже заряджала снаряд, орки співали бойовий марш, п'яні від власної значущості. Деплой дістав планшет і ввів команду, яку чаклун підказав:

rollback --force --shield=off

Щит розсипався, як той слайд, що його забули зберегти. Усі сірі міражі впали. Орки раптом побачили, що їхня зброя ніби й велика, але стоїть посеред голого поля під небом, повним українських дронів.

Ліріель випустила стрілу. Кротяра метнув сапу. Деплой дав довгу чергу з кулемета і прокричав те, що кричить кожен справжній девопс при вдалому деплої:

– Працює!

Мегагармата завалилася набік, як застарілий монолітний сервіс. Орки кинулися врозтіч, а ті, хто не встиг, потім довго пояснювали в полоні, що «ми взагалі не знали, що воно так вийде».