#денькотостатей6

На дачу! Ура! Воля! Велосипед! Пригоди! 

Слухаєш в машині Лірника, його пісню про дитинство і згадуєш усі пригоди, які трапились з тобою, без телефону, без інтернету, без зв'язку. Залишити мобілку вдома і поїхати велосипедом світ за очі, в село за 20 км, туди і назад, виїхати вранці, а приїхати мало не до комендантської години! Поїхати на річку через ліс, заблукати, почати повертатись і заблукати остаточно, зі мною по-іншому і не буває. Написати 100 завдань і виконувати їх, через них же побрести у місто, в АТБ, за якимось чупа-чупсом. Перевернутись на санчатах взимку, перелазити усі яблуні восени, наїстись на цілий рік черешень влітку і погуляти з козою навесні. Ох і врем'ячко... Найвеселіші моменти я мала тільки в цьому місці, в цій глуші, із безкінечними полями і таким же безкінечним щастям...#100котостатей_day_18 

Ой де тіки мене життя не поносило і не попоносило... 

Копчик... Санчата... Курточка... Що ще треба зламати для щастя? 

Це ж якими останніми ідіотами треба бути, щоб вночі піти кататись на санчатах? Бо, бачте, до завтра сніг розтане. Так от, пішли ми, значить, з друзями в балку, кататись з гірки... Ледве не повбивались. Ну то ще нічого, от вчора ми взагалі на пакеті прив'язаним до собаки їхали і на курточках, свою я, звісно ж, порвала. 

А це ще слизько. І от скажіть, чому, як в гору йти чи котитись звідти калачиком, то це будьласка, а як на санчатах, то не їде?! 

Ну ми й так добре повеселились, тепер сидимо вдома, мокрі, червонолиці, але дуже щасливі, сушимось і чекаємо вечері. 

Настя. 14 рочків.