Розділ 16

13 січня 2016 року

Близько опівдні Максим з Лідою дісталися до Андріївки. Дорога видалася не легкою. Більшість частин тіла заледве відчувалася після майже шести годин сидіння не на найзручніших місцях в потязі, вокзалі та автобусі. На щастя, виснажлива дорога до села була позаду. Лишалося відшукати будинок фермера. Втім, це їм швидко вдалося – майже всі місцеві жителі невеличкого населеного пункту були знайомі зі Степаном, а принаймні половина знала, як дістатися до його помешкання.   

Будинок фермера, обкладений силікатною цеглою вирізнявся з-поміж інших сільських як розмірами, так і зовнішнім виглядом. Одразу відчувалося, що його власник не бідує. Собака голосно загавкала, коли Максим з Лідою увійшли до двору. Жінка аж підскочила від несподіванки.

– Заспокойся, він на ланцюзі, – чоловік показав в той бік, з якого доносився гавкіт пса, що відчайдушно намагався вирватися з прив’язі, бо побачив чужинців.

– Ходімо швидше. Хтозна, наскільки той ланцюг надійний.

Вони постукали в двері. За хвилину їм відчинила чорнява жінка, закутана у світло-сіру шаль.

– Доброго дня, – привітався Максим.

– Доброго, чим можу допомогти?

– Ви певно Богдана?

– Так.

– Ми... Це – Ліда, – чоловік вказав на свою супутницю. – А я – Максим. Ми приїхали до Ол… До Андрія.

Жінка окинула гостей холодним поглядом. З їх зовнішнього вигляду Богдана зрозуміла, що ці люди приїхали з міста.

– Ви можете зайти, але вам доведеться почекати. Андрія немає, він разом з братом на фермі, – жінка впустила їх до будинку. – Сідайте ось тут, – вона вказала на стільці під стіною, – а я поки зателефоную їм.

– Тобі не здалося, що нам тут не раді? – напівпошепки запитала Ліда.

– Та ні, по моєму, жінка просто ошелешена нашою появою.

– Хоч би ти був правий. В мене якесь недобре передчуття.

– Я б теж не тішився незнайомцям у своєму домі.

– Вибачте, що залишила вас самих, – Богдана повернулася несподівано. – Стьопа з  Андрієм будуть десь за годину. Ой, я ж навіть верхній одяг у вас не забрала! – жінка забрала їх куртки та повісила на гачечки біля входу. Холоду в її погляді змінився теплотою й привітністю – можливо й справді просто не очікувала таких гостей.

– Дякую, – ледь всміхнулася Ліда.

– Вам пощастило, що ви натрапили на мене, бо інакше довелося б вам ще довго чекати, поки хтось повернеться. То я так розумію, ви з тої статті в газеті дізналися про нас?

– Так, – підтвердив Максим.

– Я можу поцікавитися, хто ви Андрію?

– Я його давній близький друг, а Ліда – колишня дружина, мати доньки… Андрія.

– Колишня… А не колишня є?

– Немає. Тобто є жінка, з якою він жив до зникнення. Моя сестра. Але вони не розписувалися.

– Он як, – Богдана вирішила свою думку лишити при собі. – Хочете перекусити? Можу запропонувати гречану кашу з котлетами.

– Дякуємо, але не треба. Краще почекаємо господаря дому, – відмовився Максим.

– Я б не хотіла вас засмучувати, та за шість років Андрій анічогісінько не згадав.

– Ми читали ту статтю, – дещо різкувато сказала Ліда. – Та як його близькі, маємо право поговорити з ним і запропонувати поїхати з нами. Якщо він звісно захоче.

– Я лише хотіла попередити. Та й хтозна, можливо, якщо побачить вас, то хоч щось згадає.

Певний час вони сиділи мовчки. Ліда стала крадькома розглядати Богдану.

«Бодай її! Красива, значно гарніша, аніж здавалася на фото. І явно років на п’ять молодша мене. Тобто їй двадцять п'ять плюс-мінус. Хоча ні, певно лише виглядає так, бо інакше вона б не змогла працювати в лікарні ще шість років тому», – подумала жінка.

З вулиці почувся тупіт, а за ним відчинилися вхідні двері. Першим зайшов Степан. Враження він справляв не найкраще. Чи то хворого, чи то людини, яка часто випиває. Втім, щойно чоловік помітив гостей, одразу привітно посміхнувся.

– Доброго дня вам в нашій господі.

– Доброго дня, – одночасно привіталися Максим з Лідою.

– А ми вже й не сподівалися, що знайдуться близькі Андрія, – вів далі господар.

– Так, та стаття в газеті і для нас стала немалим шоком, – підтвердила Ліда.

Нарешті зайшов Олег. За останні роки він майже не змінився. Хіба лише з’явилося пару нових зморшок та ледь помітні шрами на обличчі. Чоловік оглянув всіх присутнісх круглими від подиву очима.