Розділ 14

10 січня 2016 року

Всі були надзвичайно розгубленими. Ліда, Оксана, Злата і Максим по черзі роздивлялися фото, торкалися до нього пальцями. Ні в кого не вкладалося в голові те, що вони бачили. Купа запитань народжувалася в їхніх думках щохвилини. Лише Дем’ян та Зінаїда зберігали відносний спокій. Свою порцію шоку вони отримали, коли самі читали статтю, а доки це зробили інші, вщух і той гнів, з яким вони вломилися в будинок. Тепер його місце зайняла цікавість. За останнім приїздом до них онука бідкалася, що сестри досі в сварці. Тому було дивним знайти їх під дахом одного будинку. Що ж змогло їх примирити через стільки років? Невже  вони обидві забули Олега і знайшли інших чоловіків? Хоча, нікого чоловічого роду, окрім Максима, який привів їх сюди, тут не було. А що Сіма? Дуже схоже, що все ще слідує тінню за Оксаною, котра стабільно тримає дистанцію. Бідний хлопець.

– Ми маємо поїхати до цього села, – порушив тишу Максим.

– Ну нарешті чую щось по ділу, – погодився Дем’ян.

– І якнайшвидше! Треба допомогти моєму бідному синочку згадати все.

– Так-так! – приєдналася Ліда.

Злата закивала.

– А ви впевнені, що варто? – збила загальний запал Оксана. Всі присутні втупили в неї свої погляди. – Чого ви так на мене дивитеся? От серйозно. Він вже шість років живе як Андрій Знайда. В нього там склалося нове життя. Весілля он незабаром.  Гадаєте, йому так вже потрібне малорадісне минуле?

– Ти що таке кажеш? – підскочила Зінаїда. – Пропонуєш нам схоронити живого сина?

– Та чому одразу схоронити? Дозволити бути щасливим. Ви самі роками твердили, що ми з Лідою зруйнували його життя.

– Тітонько, я не впізнаю тебе. Як ти можеш так просто відмовитися від тата? – Злата була готова розплакатися.

– Тсс… Доню, мені здається, Оксана має рацію, – засумнівалася Ліда.

– Що? Мамо!

– Уяви, що завтра хтось постукає у твої двері і заявить, що ти не Злата, а, наприклад, якась Світлана з сусіднього міста, де в тебе купа рідні зі складними сімейними взаєминами, і тобі треба покинути тих, кого ти любиш й повернутися до родини.

– Лідо, я тебе не впізнаю, – Дем’ян підійшов до колишньої невістки. – Чи це та сама людина, що в юності звабила Олега, незважаючи на те, що він мав стосунки з її старшою сестрою?

– То була страшна помилка, огидний вчинок, який приніс нещастя нам всім. Я дуже шкодую. Тому хочу бодай зараз дати змогу Олегові пожити як людина.

Батьки Олега переглянулися. Не спілкуючись з колишньою невісткою, вони не мали змоги помітити, коли Ліда змінилася і почала шкодувати про свої вчинки. Злата звісно намагалася донести це до їх свідомості, та Дем’ян і Зінаїда відмітали всі спроби онуки, надаючи перевагу сліпій ненависті.

– Так, стоп, – сказав Максим. – В словах Оксани й Ліди звісно є певний розумний сенс, але ви упускаєте одну деталь. Що, коли через певний час Олег таки все згадає? А в нього вже дружина і, можливо, дитина від неї. Як йому тоді буде? Лідо, як лікар, скажи, яка вірогідність того, що амнезія мине?

– Складно сказати. Подібні розлади – не моя стихія. Та й потрібна консультація пацієнта із спеціалістом. Але можу сказати однозначно: завжди є шанс, що амнезія мине. Найстрашніше те, що це може статися як через півроку, так і через кілька десятків років.

– Тобто я правий? Андрій може одного дня прокинутися в ліжку з дружиною і згадати, що він Олег. Ворогу не побажаєш.

– Виходить, що так, – погодилася Ліда.

– Тому треба їхати до тата!

– Погоджуюся з онукою, – схвально кивнув Дем’ян.

– І хто поїде? – запитала Оксана.

– Я! – прозвучало п’ять одночасних відповідей.

– Так не піде, – продовжила жінка.

– І чого це ми не можемо всі разом поїхати? – буркнула Злата.

– Як мінімум тому, що тобі, сонечко, завтра до школи, твоїй мамі і… – Оксана задумалася, як представити її друга небозі, – і дядьку Максиму – на роботу, до мене прийдуть мої учні, а дідусь і бабуся вже не з тим здоров’ям, аби їздити хтозна-куди.

– Не треба тут нас списувати, – озвалася Зінаїда.

– Ніхто нікого не списує. Я лише хочу сказати, що нам всім зараз варто заспокоїтися і обдумати ситуацію без зайвих емоцій.

– Е-е-е… То я зроблю чаю? На кухні має бути щось смачненьке до нього, – запропонувала Злата.

Всі присутні погодилися, тому дівчина чкурнула на кухню, радіючи шансу кілька хвилин побути на самоті.

Після двогодинних напружених переговорів нарешті було вирішено, що робити. Батьки Олега, Оксана та Злата залишаться в домі Ліди. Дем’ян та Зінаїда мусили погодитися, що й справді вже не в тому здоров’ї для подібних поїздок. Досить того, що вони стомилися, доки їхали до Ліди. Злата, незважаючи на бурхливі протести дівчини, мусила завтра піти до школи, а Оксана залишиться в місті й прийматиме своїх учнів в домі сестри. Всі мали перебратися до будинку Ліди, бо потрібно було десь поселити батьків Олега. Якщо забрати їх до Оксани, то Златі довелося б бути вдома самій, адже, в невеличкому будинку тітки затісно для них всіх. Звісно, там є дві кімнати й вітальня, але на вузькому ліжку Злати двох людей не покладеш, а старий диван у вітальні не підходив для сну.