25

   Відкриваю очі, і знову головний біль б'є обухом по скронях. Намацавши поруч мобільний, з жахом розумію, що запізнилася на роботу. З восьмої вечора і до десятої ранку я проспала безпробудно і не виспалася. Ніби гуділа всю ніч, а проспала всього дві години. Олександра поруч не було. Де він? І коли він пішов? Насилу потягнулася всім тілом і відчула неприємну ломоту в кістках. Схоже на застуду, але помірявши температуру, я переконалася у зворотному. Зі мною все гаразд, окрім втоми та розбитості. Телефоную начальниці й попереджаю про відсутність у зв'язку з нездужанням.

-Я по голосу чую, що ти не здорова! Бери лікарняний і лікуйся як слід!

-Спасибі, Ольга Вікторівна! Обов'язково! - для вірогідності я ще й кашлянула кілька разів.

  Спонтанна мінівідпустка підняла мені настрій і я навіть посміхнулася, позіхаючи.

   Заправила ліжко, вдихнула аромат наволочки від подушки. На ній зберігся запах його чарівного парфуму. Я міцно спала. Олександр не захотів будити мене. Швидко вчитися, а раніше, коли я жила з ним, його не бентежив мій міцний сон, він будив мене, щоб повідомити мені про щось не важливе або поділитися своїми роздумами. Так само, він видресував мене до раннього підйому. Ось саме зараз і треба поступово привчати його до своїх правил. Доля дала нам другий шанс почати стосунки з чистого аркуша без недомовок, непорозумінь і образ.

   Зранку захотілося поніжитися у ванній, заодно вона допоможе мені зняти напругу і головний біль, який не минає. Поки вода набиралася, піднімаючи до крана горб повітряної піни, я йду заварити собі чай. Внутрішня скутість у всьому тілі та  спокій, що вражає у мізках.

    Його поява розвантажила мій уявний локомотив і все ж подарувала мені моральне полегшення. Я потрібна йому, а якби не любив, не прийшов би. Це - приємно усвідомлювати. Чому ж так пульсує часто серце? Відсунула чашку з чаєм і біля хлібниці бачу записку.

«Сьогодні вночі ти була чудовою і незабутньою!»

    Очі мої повільно округлилися, серце забилося ще частіше, тремтячими руками набираю його.

-Слухаю, кохана! - привітно відповів він.

-Що означає твоя записка? - тремтячим голосом запитала я і завмерла, чекаючи відповіді.

-Тебе щось бентежить? Здається, ти схвильована? - незворушним тоном поставив він зустрічне запитання.

-Звісно схвильована! Що значить я була цієї ночі незабутньою? - істерично перепитала я.

-Ти в мене найнезрівняніша богиня! Не забутна, і я вже скучив страшенно!

-Я бачу моє запитання не дійшло до тебе! Між нами було щось?

-Між нами і є - кохання, крихітко, ти чого так рознервувалася?

-Ти можеш мені прямо відповісти «Так» чи «Ні»!

   Відчуваю, що божеволію, поступово, але вірно, спускаюся донизу і вже переступила одну сходинку на шляху до божевілля.

   Чую переривчастий сміх Олександра.

-А раніше ти не влаштовувала мені подібних істерик з приводу близькості!

-Це - було раніше! Досить ходити навкруги! Було чи ні? Я ж спала! Як ти міг? Що за таблетки ти мені дав? Лікар довбаний!

-Знову ти себе накрутила! Спусти пар, люба! Ти спала, а я, як і обіцяв, оберігав твій спокійний сон! Я не спав і милувався тобою... Скучив за тобою і не витримав...

-Ну ти й покидьок! Ти не змінився! Одна витівка гірша за іншу! - перебила я мимоволі від нервового напруження натягнувши волосся на потилиці до болю.

    Усе ясно, і він скористався мною, поки я спала.

-Скучив і не витримав, зранку написавши тобі це! Ти коли спиш, то миліша за всіх на світі! Ти не проти, але я наробив собі багато фоток поки ти спала!? Ти ж сама винна, що так довго мене тримала на відстані!

     Або лижі не їдуть, або я дурна.

-Так ще раз! Ми говоримо різними мовами! Було чи ні? - рішуче перепитала я вже втретє.

-Ні звісно! Я й пальцем більше тебе не чіпатиму без твоєї згоди! Я ж казав, що все усвідомив і зрозумів! Я не заподію тобі болю, якщо ти сама не захочеш цього або не заслужиш...

-Проговорився гад! Ну припустимо не було! Ти нічого іншого не міг придумати, що б написати? Що це за фразочки такі?

-Шуткую, люба! Ну заспокойся ти вже! Зовсім не розумієш стьобу!

-Що за жарти такі? Дурень! Зіпсував мені ранок!

    Він знову тихо розсміявся у відповідь. Я лише частково повірила йому. І не звернула уваги на останню фразу, сказану ним. Знову непорозуміння і безглузда витівка.

-Ну вибач мені... Ти зводиш з розуму, і я втрачаю контроль! Як підліток захлинаюся в гормонах від утримання! Ну згоден, жарт не вдався! Пробачиш, люба?

     Знову я почала торги сама з собою. Так хотілося послати його під три чорти та цього разу вже точно назавжди.

-Чим я можу спокутувати свою провину? - уже серйозно запитав він.

   Мовчу і дуюся в трубку. Шквал емоцій за останні десять хвилин вибив землю з-під моїх ніг.

-Лікарняний... - мляво відповіла я.

   І як я ще згадала про це? Я здивувалася сама собі, але йому все ж вдалося мене заспокоїти. Виправдання Олександра мені здалися цілком адекватними. Він зміг переконати мене, що в нього знесло дах. Так! Я така фатальна жінка, здатна вивести чоловіка на неординарні вчинки.