24

Сумнівів немає - це був він. Тільки навіщо приїжджав? Показувався сусідам на очі, питав про мене, немов про злочинницю в розшуку. Закидає приманку, хитрий, але передбачуваний маніпулятор. Але в одному він виявився правий. Це пауза в наших стосунках. Саме пауза, а не крапка. З кожним наступним днем я переконувалася ще більше в цьому.

    Прокидаюся вранці та з розчаруванням ловлю себе на думці, що не проти зараз прокинутися в його квартирі та після ранкового сексу відправити Олександра на роботу, дбайливо приготувавши йому випрасувані речі й пакунки з їжею. Зайнятися прибиранням, а потім писати картини в очікуванні його.

    Збираюся з думками, відриваюся від думок і беру себе в руки.

Якщо й повернуся до нього, то після повернення вже я маю бути господинею становища. Цього разу він має прийняти мої умови. Почати з чистого аркуша. Чи піде він на це зі своїми нав'язливими думками про моє перевиховання? Замріялася знову. Розлука стерла з моїх спогадів увесь негатив між нами. Замість нього лише гостра нестача цієї людини в моєму житті. І все ж першою я не зателефоную і не прийду. Нехай знає, що не буду бігати за ним як та Аліна. Я інша.

  Взуваюся і виходжу на роботу. Якби не будні в магазині, я б давно зателефонувала йому. Робота допомагає тягнути час, а вечорами я малювала. Здавалося, я геть застрягла в стражданнях за ним і мені подобалося перебувати в цьому стані. Він більше не з'являвся біля мого будинку. Сусідка б давно доповіла.

     Вмикаю новини й бачу його в новинах. Його клініка, запис інтерв'ю без озвучки й диктор, який веде мовлення. Застигла на місці від несподіванки. Фарба з пензлика розмірено капала на підлогу. Викупив усі акції клініки, став одноосібним власником, уклав договір із фармацевтичною компанією, а пацієнти певної категорії тепер мають знижки на лікування за умови, якщо купуватиму ліки однойменної фармацевтичної фірми.

  Я тягну час. Йому не до мене вже. Справи пішли в гору, а в його прагненні до кар'єрного зростання немає рівних. Він рухається вперед, а я стою на місці! Ризикую запізнитися і нарватися на неприємності у вигляді іншої дівчини з ним.

  Я вилаялася, брудно і відчайдушно. Уже або дуже пізно, або треба діяти просто зараз. Але як? Я суперечу сама собі.

  Наступного робочого дня я була вкрай роздратована. Ні про що й, ні про кого не могла думати крім нього. Не давав спокою його успіх і думка про те, що він забув про мене. Покупці, як на зло, допитливі до остраху. Не можу зібратися з думками, щоб вирішити, як діяти далі. Періодично обухом по голові б'є усвідомлення того, що я з власної вини пробевкала такого чоловіка.

 -Так! Згодна! Стосунки - це праця! Над ними мають працювати обоє! - помішуючи суп у банці, за обідом комусь сказала співробітниця телефоном.

   Я сприйняла це за підказку або знак. Її вислів наштовхнув мене на думку, що ми обидва вперлися і винні в тому, що не разом зараз.

-Ти ще обідаєш? - поцікавилася начальниця. - Там покупець ще й черга! Закругляйтеся дівчатка!

-Біжу!

   Залишила недопиту каву і швидким кроком попрямувала до зали з турецьким трикотажем.

-Щось підказати? Доброго дня! - чергова, побита фраза, яка не всіх покупців приваблює, як завжди вилетіла з моїх вуст.

-Двісті двадцять на двісті є, євро? - молодий чоловік, не відволікаючись від полиць із постільною білизною, запитав мене, чухаючи підборіддя.

-Забарвлення яке хочете?

-Тільки не у квіточку!

-Геометрія? Однотонний? - уточнила я і полізла за найдорожчим комплектом.

-Скільки? - запитав він, так само не відволікаючись від полиць.

-Цей - три п'ятсот! - відкриваю коробку, бажаючи одразу продемонструвати тканину і забарвлення.

-Дорого, дівчино! Подешевше, є що-небудь? - запитав він.

-Ну звісно! - приховуючи розчарування, відповіла я.

   Показую комплекти, розгортаючи наволочки, погладжую тканину і даю йому відчути на дотик. Спиною відчуваю на собі чийсь важкий погляд. Настільки захоплена покупцем, що немає можливості обернутися.

 Певно, сувора начальниця контролює мене.

-Розгорніть мені це простирадло, будь ласка, я визначуся. - звернувся хлопець.

«Зануда!» - подумала я, терпляче розгортаючи комплект за комплектом.

-Вероніко, ти нове завезення показувала? - втрутилася начальниця.

-Не зрозуміла... - розгублено промовила я.

    Вона тут, поруч, а хто стоїть біля каси та не зводить погляду з мене?

Начальниця з докором подивилася на мене, а я нарешті обернулася і тисячі дрібних голок пронизали моє тіло. Олександр весь цей час стояв біля каси та спостерігав за тим, що відбувається. Від самого початку, коли я вийшла з кімнати для особистих потреб персоналу, він був тут.

-Ольга Вікторівна, я відлучуся? Не важливо почуваюся! Тиск піднявся! - доклала руку до чола для вірогідності.

-Який тиск у твої роки? - здивувалася вона, але, на щастя, миттю збагнула, що клієнта втрачати не можна, і з готовністю перейняла мої обов'язки.

-Я в аптеку! Там поміряю! П'ятнадцять хвилин! Ольга Вікторівна!