19

-Вважає себе благодійником... Воно й не дивно... Самостверджується за мій рахунок! Тільки й усього! А його вірність мені, ще довести треба!

   Я розмовляла сама з собою, поки натягувала кросівки без шкарпеток. Поспішала на зустріч так, що ліньки було вдягнути їх.

-Ключі! Грьобані! - вилаялася я, уже взувшись, бо згадала, що далеченько їх приховала.

   Ще раз оглянула з чогось стелі та стіни. Показала середній палець уявним камерам і вискочила з дому.

-Ти де? - дзвоню Оксані, бо на місці її немає.

-Бачу тебе! Машу рукою! - чую у відповідь.

-Чарівна! - вигукнула я при зустрічі.

-А ти чого вдяглася, ніби з собаками зібралася гуляти?

-Поспішила... Не важливо! Я нормально виглядаю! Не чіпляйся! - зупинила я Оксану, а сама розуміла, що прийшла вже в поношених шмотках. Обновок давно не було. Олександр стверджував, що мені й так достатньо того, що маю.

-Як тобі? - вона опустила очі до грудей і похвалилася новою силіконовою обновкою.

-Я ж кажу! Красуня! Ніби народилася з ними! Тобі дуже личить! - похвалила я.

-Ти схудла начебто? Не жереш нічого, як завжди? - підмітила Оксана. -І взагалі, ти спала добре вночі? Бухала вчора? Щось не так із тобою, а що зрозуміти не можу!

-Давай присядемо, нарешті! - запропонувала я, уникаючи потоку запитань у ціль.

-Синуля мій прийде, якщо звільнитися! Про всяк випадок попрошу три столові прибори! - весело прощебетала Оксана.

   Я спочатку не зрозуміла, про якого сина йдеться, а потім до мене дійшло.

-А ім'я є в синочка? - запитала я, гортаючи меню. - А де в них були тут бургери чорні, хочу дабл чіз! - додала я.

-Олежек, мій любименький спонсор, благодійник, який щедро посипає мене баблом! Я не знаю як довго ще буду з ним мутити, до упору, напевно! - повідала мені між справою Оксана.

  Я лише угукнула у відповідь, уважно розглядаючи асортимент у меню.

-Пасту ще замовлю з беконом... - пробубнила я.

-Ого! У тебе глисти чи що? - здивувалася Оксана.

-Та просто набридла вся прісна жратва... - протягнула я понуро.

-А хто тобі винен, готуй не прісну! - розсміялася подруга.

-Ой, довга історія... - зазначила я.

-Щось ти не балакуча якась! Груди мої хочеш помацати? - раптово запропонувала Оксана і всією своєю фігурою навалилася на мене, підставивши дві пружні кулі мені під долоні.

-Ну давай, тільки не тут! - усміхнулася я, перевівши все на гумор. - Зараз ще проженуть нас, народу он скільки! Обідній час!

   Я обвела очима зал у пошуках офіціанта і побачила, як Олександр заходить через протилежний вхід із головного проспекту в цей самий ресторанчик. Зайшов сам, я стиснулася до розмірів дюймовочки. Втиснула голову в плечі, згорбилася і накинула окуляри, сховавшись за широким меню.

«Прийшов на обід саме сюди! Ось це я попалася. Хоча... Що тут такого? Я зустрічаюся з подругою! Ну що він мені може зробити? Брехун! Казав, що не їсть у закладах громадського харчування!» - промайнуло в голові.

-Маскуєшся? - Оксана просунула голову між мною і меню і вкрадливо поцікавилася.

-Олександр там... - прошепотіла я й головою вказала на нього.

-А чого ховаєшся то? Стежиш? - запитала вона також пошепки.

   Ще секунду тому я була готова підійти до нього, але останнє слово Оксани підказало мені подальші мої дії.

-Так! Взагалі він не має бути тут! Варто притихнути і простежити за ним!

  Я ще більше притулилася до столу і люди почали озиратися на мене. Я привертала увагу, а це зараз мені зовсім не потрібно.

-Я з тренування... - Оксана полізла в гарну і яскраву спортивну сумку, яка і зовсім не була схожа на спортивну, скоріше на місткий гламурний шопер. - Обійди з лівого боку стіл, я прикрию, просочися в туалет! Переодягнися!

  Вона дістала темний лонгслів і спортивні штани.

-Навіщо? - перепитала я.

-У чужих шмотках менше шансів, що впізнає тебе. Кепку візьми! І мої окуляри! Збери волосся під неї! - командувала вона напівшепотом.

-Ти маєш рацію! - тремтячими від хвилювання руками я вивантажила всі її речі знову в сумку і, прикриваючись нею, просочилася в туалет.