Останній вибір

Двері вибило з петель.

У будинок увірвалися люди в темній формі.

— Не рухатися!

Марк став переді мною.

— Відійдіть від неї.

Я подивилася на зелене світло на своїй руці.

Воно пульсувало.

— Марку...

— Що?

— Вони не знають, що я можу керувати системою.

Міра зрозуміла першою.

— Тоді нехай думають, що ти беззахисна.

Я зробила крок уперед.

— Ви прийшли за мною?

Чоловік попереду кивнув.

— Так.

— Тоді скажіть, навіщо.

Він зняв маску.

Я впізнала його.

Це був чоловік із відеозаписів «Світанку».

— Ти створила систему, Алісо. Тепер ти повинна її повернути.

— Ні.

— Ти не розумієш, що станеться через три дні.

— Розумію.

Я подивилася на маму.

— Але більше ніхто не буде керувати нами страхом.

Чоловік усміхнувся.

— Тоді доведеться змусити тебе.

Він підняв руку.

Усі люди навколо одночасно спрямували зброю на нас.

Марк прошепотів:

— Алісо...

Я заплющила очі.

І вперше не злякалася.

Я просто сказала:

— Світанок.

Усі екрани в будинку засвітилися.

«Я СЛУХАЮ.»

Чоловік зблід.

— Ні...

Я відкрила очі.

— Відключи зброю.

«ВИКОНУЮ.»

Зброя в руках людей одночасно вимкнулася.

— Заблокуй усі активні лабораторії.

«ВИКОНУЮ.»

— Видали протоколи контролю над людьми.

Пауза.

«ПІДТВЕРДЖЕНО.»

Чоловік зробив крок назад.

— Ти не можеш цього зробити.

Я подивилася на нього.

— Можу.

— Ти знищиш єдиний захист людства!

— Ні.

Я взяла Марка за руку.

— Я знищу тільки вашу можливість вирішувати за інших.

Система мовчала кілька секунд.

А потім:

«УСІ ПРОТОКОЛИ КОНТРОЛЮ ВИДАЛЕНО.»

Люди в чорному опустили зброю.

Чоловік дивився на мене з ненавистю.

— Ти ще пошкодуєш.

Я похитала головою.

— Можливо.

Він усміхнувся.

— Через три дні вони прийдуть.

Я подивилася йому прямо в очі.

— Тоді через три дні ми зустрінемо їх разом.

Він нічого не відповів.

Його забрали.

У будинку запанувала тиша.

Міра підійшла до мене.

— Це все?

Я подивилася на зелене світло.

Воно повільно згасало.

— Думаю, так.

Марк усміхнувся.

— Ти нарешті вільна.

Я похитала головою.

— Ні.

— Ні?

Я подивилася на нього.

— Тепер ми всі вільні.

Він обійняв мене.

Міра приєдналася до нас.

Потім Софія, Ліза і Ніка.

Ми стояли разом.

Без системи.

Без наказів.

Без страху.

І вперше я зрозуміла:

ми не повинні були перемогти світ.

Нам потрібно було лише повернути собі право вибирати.

Я подивилася у вікно.

Сонце піднімалося над містом.

Марк прошепотів:

— Що тепер?

Я усміхнулася.

— Тепер живемо.

І ми вийшли з будинку.

Назустріч новому життю.

КІНЕЦЬ.