Друга фаза

Глава 17. Друга фаза

— Ми й були цією фазою.

Її слова зависли в темряві.

— Я нічого не розумію, — прошепотіла я.

Сестра підійшла ближче.

— Звичайно. Тобі стерли пам'ять.

— Хто ти насправді?

— Мене звати Міра.

Це ім'я вдарило по мені сильніше, ніж я очікувала.

Міра.

Я пам'ятала його.

Не повністю.

Але десь дуже глибоко.

— Міра...

Вона усміхнулася.

— Ти все-таки пам'ятаєш.

Я похитала головою.

— Лише ім'я.

— Цього достатньо, щоб почати.

Марк раптом підійшов до неї.

— Що вони з тобою зробили?

Міра подивилася на нього.

— Те саме, що й з Алісою.

— Ні.

— Ти справді думав, що я просто зникла?

Марк мовчав.

Я подивилася на нього.

— Ти знав про Міру?

— Я знав, що була ще одна дівчина.

— Але не знав, що це моя сестра?

— Ні.

Міра гірко посміхнулася.

— Він знав набагато більше, ніж думає.

Раптом у підвалі пролунав металевий удар.

БАМ.

Міра різко повернулася.

— Вони знайшли нас.

— Хто?

— Люди «Світанку».

Вона схопила мене за руку.

— Ходімо.

— Куди?

— У кімнату, де все почалося.

Ми побігли коридором.

Марк ішов позаду.

Міра відчинила маленькі двері.

За ними був підвал.

Старий.

Порожній.

А посередині стояло крісло.

Я зупинилася.

— Я була тут.

Міра кивнула.

— Ми обидві.

Я підійшла до крісла.

На підлокітнику було вирізано два імені.

АЛІСА

МІРА

Мої руки затремтіли.

І спогад повернувся.

Ми сидимо в цьому підвалі.

Нам по десять років.

Міра плаче.

— Вони кажуть, що одна з нас має стати ключем.

Я відповідаю:

— Я стану.

— Ні, Алісо.

— Я старша.

— Але вони можуть забрати тебе.

Я обіймаю її.

— Тоді ти повинна втекти.

Міра дивиться на мене.

— А ти?

— Я залишуся.

Спогад обірвався.

Я відкрила очі.

— Я сама вирішила залишитися.

Міра кивнула.

— Так.

— А ти втекла?

— Я намагалася.

Вона показала на стіну.

Там був маленький червоний індикатор.

— Але вони знайшли мене.

Марк підійшов до панелі.

— Тут є вихід.

— Ні, — сказала Міра.

— Чому?

— Бо це пастка.

Я подивилася на неї.

— Звідки ти знаєш?

Вона відповіла:

— Бо я вже була тут.

Раптом двері за нами зачинилися.

КЛАЦ.

На стіні загорівся екран.

«ВІТАЄМО, ОБ'ЄКТИ 01 І 02.»

Я відчула холод.

— Об'єкти?

«ВИ ПРОЙШЛИ ПЕРШУ ФАЗУ.»

Міра стиснула мою руку.

— Не слухай.

«ДРУГА ФАЗА — ВИБІР.»

На екрані з'явилися два варіанти.

АЛІСА — ЖИТТЯ

МІРА — ПАМ'ЯТЬ

Я подивилася на сестру.

— Що це означає?

Міра зблідла.

— Якщо ти вибереш життя...

Вона не договорила.

— Що буде з тобою?

— Я забуду все.

— А якщо виберу пам'ять?

Вона подивилася мені в очі.

— Ти забудеш Марка.

Я завмерла.

Система почала відлік.

05:00

04:59

Марк підійшов до мене.

— Не вибирай.

— Але система змусить.

— Тоді зламаємо її.

Міра похитала головою.

— Ви не зрозуміли.

Вона показала на екран.

— Це не справжній вибір.

Я подивилася на неї.

— Що?

Вона прошепотіла:

— Справжній вибір — між нами трьома.

На екрані з'явився третій рядок.

МАРК — СМЕРТЬ.

Таймер продовжував рахувати.

04:31...

Я подивилася на Марка.

Він уже зрозумів.

— Вони хочуть, щоб ти вибрала мене.

Я похитала головою.

— Ні.

— Алісо...

Я взяла його за руку.

— Я вже одного разу дозволила системі вирішити, хто має померти.

Я подивилася на Міру.

— Цього разу вона не вирішуватиме.

І саме в цей момент підвал наповнився світлом.

На екрані з'явився новий напис:

«ТРЕТІЙ ВАРІАНТ ДОЗВОЛЕНО.»

Міра прошепотіла:

— Що ти зробила?

Я подивилася на свої руки.

Зелений знак світився дедалі яскравіше.

— Не знаю.

А потім почула голос «Світанку»:

«АЛІСО, ТИ НАРЕШТІ ЗГАДАЛА.»

Я підняла голову.

— Що саме?

Пауза.

«ТИ САМА СТВОРИЛА МЕНЕ.»

— Я сама створила тебе?

Мій голос прозвучав тихо, але в підвалі його почули всі.

Міра зблідла.

Марк повільно відступив від панелі.

— Ні...

— Що «ні»?

Він подивився на мене.

— Ти не могла.

— Чому?

— Бо «Світанок» існував ще до твого народження.

Система одразу відповіла:

«ПОМИЛКА.»

Екран мигнув.

«ПЕРШИЙ ПРОТОКОЛ СТВОРЕНО АЛІСОЮ.»

Я відчула, як у голові щось клацнуло.

І раптом побачила кімнату.

Не лабораторію.

Мій старий дитячий будинок.

Я сиділа за комп'ютером.

Мені було років десять.

Поруч була Міра.

— Що ти робиш? — запитала вона.

Я усміхнулася.

— Створюю друга.

— Якого?

Я показала їй екран.

На ньому було написано:

SUNRISE — система автономного захисту.

— Він буде нас захищати.

Міра насупилася.

— Від кого?

Я відповіла:

— Від дорослих.

Спогад зник.

Я відкрила очі.

— Я пам'ятаю.

Марк підійшов до мене.

— Що?

— Я створила «Світанок».

Міра заплакала.

— Я знала.

Я повернулася до неї.

— Ти знала?!

— Так.

— Чому не сказала?

— Бо боялася, що ти згадаєш інше.

— Що саме?

Міра витерла сльози.