Замок

Підлога під нами здригнулася вдруге.

Я дивилася на чорний знак на зап'ясті Марка.

М-01.

— Що з тобою відбувається? — прошепотіла я.

Марк подивився на свою руку.

— Не знаю.

— Ти брешеш.

Він підняв на мене очі.

— Цього разу — ні.

Знизу знову пролунав голос.

— Алісо...

Я здригнулася.

Це була вона.

Перша Аліса.

— Вона кличе мене.

Єва схопила мене за руку.

— Не йди.

— Вона може бути жива.

— Саме цього вона й хоче, щоб ти повірила.

— А якщо ти помиляєшся?

Єва мовчала.

Я відступила від неї.

— Я піду.

Марк одразу став поруч.

— Я з тобою.

— Ні.

— Алісо...

— Якщо ти справді замок, я не знаю, що станеться, коли ми спустимося.

Він усміхнувся.

— Тоді тим більше я маю бути поруч.

Ми почали спускатися.

Сходи вели дедалі глибше.

На стінах були старі фотографії.

Перша.

Друга.

Третя.

Четверта.

Я зупинилася.

— Це ми.

На фотографіях були я, Софія, Ліза та Ніка.

Але під кожною фотографією стояла дата.

2001.

2003.

2005.

Ми ще навіть не народилися.

— Як це можливо? — прошепотіла Софія.

Олексій, який ішов позаду, відповів:

— Бо ці фотографії не з вашого життя.

Я подивилася на нього.

— Тоді з чийого?

Він мовчав.

Я підійшла до наступної фотографії.

На ній була Єва.

Вона стояла поруч із маленьким хлопчиком.

Я впізнала його.

— Марк...

Він підійшов ближче.

Його обличчя змінилося.

— Я пам'ятаю.

— Що?

Він торкнувся фотографії.

— Це був день, коли мене створили.

Усі замовкли.

— Ти був створений разом із Євою?

Марк кивнув.

— Так.

Єва дивилася на нього.

— Ти був першим.

— А ти?

— Другим.

Я відчула холод.

— А я?

Єва подивилася на мене.

— Третьою.

Я перевела погляд на сестер.

— Тоді чому нас четверо?

Відповіді не було.

Раптом Олексій сказав:

— Бо четвертий протокол був зовсім іншим.

— Яким?

Він подивився на Марка.

— Він був створений не для того, щоб жити.

Марк застиг.

— Для чого?

Олексій відповів:

— Щоб стримувати тебе.

Я подивилася на Марка.

— Мене?

— Якщо «Світанок» прокинеться повністю, ти станеш небезпечною.

Марк стиснув кулаки.

— І мене створили як страховку?

— Так.

Я відчула біль.

— Тобто ти був поруч зі мною не випадково.

Марк похитав головою.

— Ні.

— Ти мав мене зупинити.

— Спочатку.

— А потім?

Він подивився мені в очі.

— Потім я закохався в тебе.

Я мовчала.

Він зробив крок ближче.

— І забув, навіщо мене створили.

Раптом у темряві щось клацнуло.

Ми всі повернулися.

Двері в кінці коридору відчинилися.

За ними стояла перша Аліса.

Вона дивилася на мене.

— Нарешті.

Я зробила крок уперед.

— Ти справжня?

Вона усміхнулася.

— Ні.

Я завмерла.

— Тоді хто ти?

Вона подивилася на Марка.

— Запитай у нього.

Марк зблід.

— Не слухай її.

— Чому?

Перша Аліса відповіла:

— Бо він досі не сказав тобі, хто вбив справжню Алісу.

Я подивилася на Марка.

— Хто?

Він мовчав.

Я повторила:

— Хто мене вбив?

Марк опустив голову.

І тихо сказав:

— Я.

У мене перехопило подих.

— Що?

Він підняв очі.

— Я вбив першу Алісу.

За моєю спиною хтось заплакав.

А перша Аліса лише усміхнулася.

— Тепер ти нарешті знаєш правду.

Я дивилася на Марка.

Не могла повірити.

Не хотіла вірити.

Але він сказав лише одне:

— Я зробив це, щоб врятувати тебе.

Я дивилася на Марка, не в змозі вимовити жодного слова.

— Від кого?

Він не відповів.

— Марку, від кого?!

— Від тебе.

Я похитала головою.

— Це неможливо.

— Ти тоді була іншою.

Перша Аліса стояла біля дверей і спостерігала за нами.

— Розкажи їй усе, — сказала вона.

Марк заплющив очі.

— Двадцять років тому «Світанок» вийшов з-під контролю. Він захопив твою свідомість. Ти перестала відрізняти людей від системи.

— І що я зробила?

— Ти почала їх знищувати.

У мене похололи руки.

— Кого?

— Усіх, хто намагався тебе зупинити.

Я подивилася на маму.

Вона плакала.

— Ти знала?

Вона кивнула.

— Тому ми стерли твою пам'ять.

— Мою?

— Так.

Марк підійшов ближче.

— Я мав зупинити тебе. Але не зміг.

— Тоді чому вбив?

Він подивився мені прямо в очі.

— Бо ти сама попросила мене.

Тиша.

— Я сказала тобі вбити мене?

— Так.

Перша Аліса раптом усміхнулася.

— Але він забув сказати головне.

Я повернулася до неї.

— Що?

Вона подивилася на Марка.

— Ти не померла.

Я завмерла.

— Що?

— Марк не вбив тебе. Він убив твоє старе тіло.

Марк кивнув.

— А твою свідомість перенесли в нове.

Я подивилася на свої руки.

— Тобто...

— Ти померла лише фізично.

Я відчула, як по щоках покотилися сльози.

— А хто тоді ця дівчина?

Перша Аліса зробила крок уперед.

— Я — твоя пам'ять.

Я застигла.

— Що?

— Ту частину, яку система не змогла перенести.

Вона торкнулася моїх пальців.

— Я пам'ятаю все, що ти забула.

Раптом на її зап'ясті спалахнув чорний знак.

А потім такий самий знак з'явився на моїй руці.

М-01.

Марк різко відступив.

— Ні...

Єва подивилася на нього.

— Що сталося?