Частина 1

Каварня Сергія Дмитровича містилася на першому поверсі дев’ятиповерхового житлового 🏡будинку. З вулиці до неї вели скляні двері, над якими висіла акуратна вивіска, а зсередини можна було потрапити ще у два місця — через окремі двері до другого та третього під’їздів.

Це було зручно для мешканців будинку. Вранці вони могли вийти з під’їзду не через парадний хід, а зайти  за кавою, а потім продовжити шлях на роботу. Увечері поверталися додому, брали чай або десерт і проходили через внутрішні двері просто до свого під’їзду.

Світлана, яка працювала в каварні, добре знала постійних відвідувачів. Вона пам’ятала, хто живе на другому поверсі третього під’їзду, хто щодня вигулює собаку о сьомій ранку, а хто забігає по капучино за п’ять хвилин до початку робочого дня.

Тому, коли 29 жовтня вона попросила Сергія Дмитровича прикрасити кав’ярню до 🎃Гелловіну, то відразу запропонувала використати цю особливість приміщення.

Вона прийшла на роботу трохи раніше, ніж🔪 зазвичай. До Гелловіну🎃 залишалося два дні, і вона вже обмірковувала, як перетворити невелику каварню на місце, куди відвідувачам захочеться завітати не лише за ☕кавою, а й за особливим настроєм.

Поки кавомашина☕ нагрівалася, дівчина оглянула залу. Вона хотіла створити справжню атмосферу таємниці: із темними свічниками, старими книжками, павутинням у кутках, загадковими символами й фігурками істот, які начебто потрапили до людського світу з давніх українських легенд.

Коли до кав’ярні зайшов власник, Сергій Дмитрович, Світлана відразу рушила до нього.

— Сергію Дмитровичу, у мене до вас прохання.

— Судячи з виразу обличчя, воно стосується або ремонту, або 💰грошей, — пожартував він.

— Цього разу Гелловіну.

— А що з ним не так?

— Він уже післязавтра, а наша каварня майже не прикрашена!

Сергій Дмитрович подивився на гарбуз, скелет і гірлянду.

— Як🐂 на мене, усе цілком пристойно.

— Це не прикрашання, а натяк на прикрашання! Я хочу, щоб люди заходили до нас і відразу відчували: тут починається щось незвичайне. Не просто свято з пластиковими кажанами, а ціла історія. Можна оформити залу в стилі старого будинку, де живуть загадкові істоти. Додати українських міфологічних персонажів. Зробити спеціальне меню.

— Наприклад?

— «Відьомський лате», «Кава опівночі», «Зілля болотяного духа». А ще можна поставити біля входу табличку: «Обережно! Після заходу сонця тут може перебувати нечиста сила».

Сергій Дмитрович розсміявся.

— А якщо вона справді прийде?

— Тоді ми запропонуємо їй ☕каву. Якщо вона постійний клієнт, передбачимо знижку.

— Практичний підхід. Мені подобається.

Світлана зрозуміла, що власник не відкидає її пропозицію, і поспішила скористатися моментом.

— То ви дозволите? Я можу сама все організувати, але потрібен бюджет на декорації. І було б добре замовити щось незвичайне, а не купувати все в найближчому магазині. У нас є чудова можливість!

— Сподіваюся, цього разу не йдеться про придбання ще однієї кавомашини.

— Ні! Подивіться самі. У нас є три входи. Один із вулиці, а два ведуть до під’їздів. Чому б не зробити так, щоб кожні двері мали власну історію?

Власник поглянув на неї з цікавістю.

— Пояснюй.

— Вхід із вулиці буде входом до людського світу. Двері до другого під’їзду ми оформимо як🐂 вхід до лісового царства, де мешкають мавки, Лісовик та інші істоти. А двері до третього під’їзду — прохід у світ домовиків, нічниць та інших духів, які живуть поряд із людьми.

Сергій Дмитрович 🥫кілька секунд мовчав.

— Ти пропонуєш, щоб мешканці другого під’їзду поверталися додому через лісове царство?

— Лише візуально! Ми нічого не перекриватимемо. Просто прикрасимо двері, повісимо таблички й створимо відповідну атмосферу.

— А мешканцям третього під’їзду що робити? Вітатися з домовиком перед ліфтом?

— Якщо домовик чемний, чому б і ні?

— До речі, мені щойно надійшло повідомлення з Нової пошти.

— Ви щось замовили?

— Так. І, здається, саме те, що тобі потрібно.

Світлана здивовано подивилася на нього.

— Ви вже підготувалися до 🎃Гелловіну?

— Скажімо так, я передбачав, що ти рано чи пізно прийдеш із цією пропозицією.. І перш ніж🔪 замовляти, я навіть проконсультувався щодо міфологічних істот та язичницьких атрибутів з Олександрою Кадніковою й Еланою Василівною Чунту.

Світлана здивовано подивилася на нього.

— Ви справді вирішили підійти до цього серйозно?

— Звичайно. Якщо вже перетворювати кав’ярню на місце зустрічі світів, то варто хоча б трохи розібратися в цих світах. Олександра та Елана в зумі мені показали свої дослідження.

Він узяв ключі.

— Ходімо, заберемо посилку.