Зустріч. 2

Деймос пішов до свого друга. По дорозі, він побачив невідомий символ і кривавий напис : "Чекай на мене, Деймосе...". Він цей напис, як завжди проігнорував. Дивним було те, що коли Деймос подивився на те місце знову, він не побачив нічого. Лише пуста стіна з графіті.

Хлопець бачив таке вже не вперше. Але, те що напис зник - це вже щось новеньке.

Деймос вже майже дійшов до будинку Фобоса, як той побачив, що на ґанку стоїть його товариш у рожевому халаті. Деймоса це розсмішило не на жарт.

- А що не так?! - запитав обурений Фобос. - халат теплий, комфортний і дуже дорогий! А про колір... це окрема історія!

- Та все, все, годі, я зрозумів.

- Добре, заходь.

Вони зайшли у під'їзд і у їхньому будинку, як на зло вимкнули світло.

- Та ви знущаєтесь?! Знову?! - обурився Фобос.

Він зайшов у групу свого будинку і прочитав, що світла не буде, мінімум, як три години.

- Та щоб тобі!

- Що сталося? - запитав Деймос.

- Світла, як мінімум не буде три години.

- Шкода, але ж, я йду до тебе в гості й ті три години покажуться нам, як три хвилини!

Вони зайшли до квартири. Деймос почув мявкання, якого раніше не чув.

- Що це за звук? - запитав хлопець.

- Точно! Забув, дякую що нагадав, Деймосе. 

- Нема за що. Вибач, а про що я нагадав?

- Я хотів вас познайомити...

Фобос пішов у сусідню кімнату і через хвилину він повернувся не сам. На його плечах лежало риже, маленьке і вгодоване кошеня.

- Знайомся, це Персик. Персику, знайомся, це Деймос.

- Ого, він такий гарненький!

- Дякую, пішли на кухню, вип'ємо по чашечці чаю і поговоримо.

Вони пішли на кухню. 

- Тобі який чай? - питає Фобос.

- Давай чорний.

- Добре. До речі, я помітив, що в тебе дуже часто смаки міняються: тобі іноді хочеться, то ромашковий, то м'ятний, то фруктовий, а зараз взагалі чорний.

- Буває. - відповів Деймос.

- Ну що ж, розповідай що сталося.

- Добре.

Хлопець почав розповідати, як раптом на його руці з'являється той самий символ, з якого почала литися кров. Деймос почув моторошний шепіт : "Я... вже... поруч... ".

Тепер він вже не на жарт налякався.

- Вибачай, Фобосе, мені треба відійти не на довго...

- Ок, все нормально?

- Не задавай зайвих питань.

Деймос пішов у вбиральню. Він відчував нестерпний біль та побачив, що досі йде сильна кровотеча. У нього почалася паморочитися голова. Не марнуючи ні хвилини хлопець придумав план. Деймос забинтував свою руку туалетним папіром, бо більше нічого такого там не було. Це був поганий план. Та не на стільки. Вдалося затримати кровотечу на декілька секунд, але папір швидко розмок у крові. Тому в хлопця з'явився інший план.

- Фобосе! У тебе є аптечка?!

- Так, зараз принесу!

Він пішов за аптечкою. Деймос помітив, що коли той почув кроки свого товариша, рана почала магічним чином загоюватися, нібито нічого і небуло. Тепер Деймоса хвилювало лише те, що подумає Фобос про свого найкращого друга? Можливо, що у того не всі вдома? Звичайно! Але, як Дар з Небес, він побачив, що від рани залишився, лише один єдиний доказ того, що Деймосу не треба у божевільню - шрам у вигляді того самого символа.

- Що тут відбувається? - питає Фобос.

- Зараз я все тобі поясню. - відповів товариш.

Деймос пояснив усе своєму другу, до найменших дрібниць. Найбільше його зацікавив символ. Фобос не міг зрозуміти, чи його товариш каже правду, бо ця розповіть, була трохи схожою на сюжет якогось фантастичного фільму. Раптом Деймос почув дивний голос : "Я тут!" і хлопцю стало зле і він втратив свідомість.