— Марку, ти зараз серйозно? Ми говоримо про презентацію для інвесторів, яка вирішує долю всього річного бюджету, а ти пропонуєш мені… що? Скоротити штат ще на три людини, бо «вони не проходять по кофіцієнту корисної дії»?
Голос Дарини Осадчої, Chief People Officer компанії NovaCode, дзвенів такою сталлю, від якої зазвичай у новачків-розробників засмагав монітор. Різким рухом захлинувши кришку ноутбука, вона створила глухий звук, що в тиші кабінету пролунав як постріл.
Марк Шевченко, провідний архітектор та головний бовдур їхнього технічного департаменту, навіть не підняв голови від свого планшета. Він вальяжно відкинувся на спинку ергономічного крісла, закинувши ногу на ногу. На його темно-сірому світшоті красувався іронічний напис “It’s not a bug, it’s a feature”, який сьогодні дратував Дарину більше, ніж зазвичай.
— По-перше, Дарино, я не пропоную скоротити, я констатую факт, — повільно й надто спокійно відповів він, нарешті звівши на неї свої темні, похмурі очі. У них не було ані краплі святкового настрою — лише та сама нестерпна зосередженість, яка робила його геніальним інженером і водночас людиною, з якою неможливо випити навіть кави без попереднього оформлення тікета. — По-друге, мій код працює бездоганно. На відміну від твоїх чергових «ініціатив із ментального здоров’я» на кшталт п’ятничної йоги та збору різдвяних листівок. Якщо твої підопічні й надалі витрачатимуть робочі години на розвішування паперових сніжинок замість написання документації, інвестори 31 грудня купуватимуть не наш софт, а збитки.
Дарина відчула, як обличчя заливає гаряча хвиля обурення. Вона зробила два кроки вперед, зупинившись якраз навпроти його скляного столу.
— Слухай ти, «ідеальний бекенде», — її голос знизився до небезпечного шепоту. — Ці люди, як ти їх назвав, сидять ночами над твоїми багами, поки ти вкотре переписуєш архітектуру через власний перфекціонізм. Ментальне здоров’я — це те, що тримає твою команду від колективного нервового зриву перед самим Новим роком! А твої листівочки… між іншим, це командний дух. Але тобі, звісно, не зрозуміти, що таке командний дух, бо твоє єдине кохання в цьому житті — це чорний екран термінала та чергова чашка чорної кави без цукру.
Марк повільно підвівся з крісла. Він був вищим за неї майже на дві голови, і цей його звичний жест — трохи нахилити голову набік, дивлячись на неї з висоти свого зросту та недосяжного інтелекту — завжди змушував Дарину тримати оборону з подвійною енергією.
— По-перше, не узагальнюй щодо кави, — його голос став нижчим, майже оксамитовим, втративши колючі нотки. Він зробив крок ближче, скорочуючи дистанцію між ними так різко, що Дарина мимоволі затамувала подих. — Я п’ю каву з карамельним сиропом, коли ніхто не бачить. А по-друге… — він зупинився всього за кілька сантиметрів від неї, так, що вона відчувала ледь вловимий запах його парфумів із нотками морозного цитруса й дерева. — Не кажи мені, що я не дбаю про команду. Якби я про них не дбав, мене б уже давно звільнили за спробу розтрощити цей офіс разом із твоїми гірляндами.
Вони застигли в центрі напівпорожньої переговорки. Склопакети панорамного двадцять п’ятого поверху ледь чутно вібрували від столичного вітру, що намагався збити зі скла останні поодинокі сніжинки. За вікном на тлі сірого столичного неба спалахнула перша неонова вивіска торговельного центру напроти, заливаючи їх двоє блідо-рожевим і блакитним світлом. Між ними наче натягнувся високовольтний кабель — ще одне слово, ще один різкий рух, і станеться коротке замикання.
Усередині ж офісу панувала своя, абсолютно особлива реальність — суміш аромату дешевої кави з автомата, ароматизованих свічок із набору «Таємного Санти» та чистої, крижаної паніки, якою зазвичай супроводжується перший тиждень грудня в будь-якій технологічній компанії.
Дарина різко відступила назад, поправляючи манжет свого класичного бежевого блейзера. Вона мусила зберегти обличчя. Годі. Цей чоловік уміє виводити її з рівноваги краще за будь-який кризовий менеджмент.
— Розмова закінчена, Марку. Оздоблення офісу і «Таємний Санта» залишаються. Це корпоративна політика. А твою презентацію я подивлюся завтра зранку. Якщо там знову будуть помилки в логіці — я особисто змушу тебе співати колядки на загальних зборах.
Марк не звів очей із її обличчя, на губах ледь помітно тенькнув куточок посмішки — рідкісна, майже хижа і водночас тепла річ, яку він демонстрував вкрай рідко.
— Ловлю на слові, Дарино. Колядки так колядки. Тільки дивись, щоб від мого співу не попадали ці твої гірлянди.
Він розвернувся першим, залишаючи її саму посеред кімнати. Дарина ще кілька секунд дивилася йому вслід, відчуваючи, як у грудях одночасно пульсує шалений гнів і якесь дивне, абсолютно недоречне поколювання.
Коли годинник на настінному моніторі показував дев’яту вечора, офіс остаточно спорожнів. Більшість співробітників розбіглися по домівках — хтось намагався встигнути до початку вечірніх заторів, хтось просто хотів сховатися від грудневої сльоти в затишних квартирах. У великому просторі open-space залишилося лише кілька тьмяних ламп біля робочих місць та святкова ялинка біля панорамного вікна, яку Дарина разом із рекрутерами збирала вчора до півночі. Штучна хвоя пахла чимось пластиковим, але завдяки теплому жовтому світлу гірлянд куток здавався майже острівцем затишку.
Дарина сиділа за своїм столом, бездумно гортаючи таблицю з бюджетом корпоративу. Цифри пливли перед очима. У голові досі лунав голос Марка, його слова і його занадто близький погляд.
«Він просто нестерпний. Самозакоханий, цинічний, холодний технар, який бачить у людях лише ресурси...» — мимоволі пронеслося в її думках, хоча десь на підсвідомому рівні вона чітко знала: це брехня. Марк не був холодним. Коли тиждень тому молодший розробник із його команди зламав ногу і застряг у лікарні без грошей на термінову операцію, Марк «вибив» із фонду компанії потрібну суму за пів години, при цьому оформивши все так, начебто це була стандартна страховка, і суворо заборонивши комусь про це говорити. Дарина випадково дізналася про це від бухгалтера. І після цього її ставлення до головного архітектора проєкту остаточно похитнулося, перетворившись на мінне поле з роздратування та прихованого інтересу.