- Глава 12 -

Я повільно розплющую очі. Світло просочується крізь штори, малюючи на стелі химерні візерунки. Голова важка, наче в ній замість думок свинець. Здається, я вчора не пила, але відчуття таке, що добряче перебрала. 

Я зітхаю, але різкий рух нагадує про щось важливе – я не одна.

Повертаю голову і бачу Філа. Він спить, розкинувшись на ліжку, як після бою. Його русяве волосся розкуйовджене, губи трохи розтулені. Він дихає рівно, спокійно. Я проводжу поглядом по його оголеній спині, намагаюсь пригадати, що вчора сталося…

Заплющую очі, вдихаю і видихаю. Клуб, музика, танці. Потім та розмова в туалеті й мій удар в пах. Дзвінки до Філа і його поява в моїй квартирі. 

Його руки на моїй талії, його губи біля мого вуха. А потім – хаос. Наші голоси, наші тіла, обійми, що змивали реальність. Бляха. Ми переспали!

Я смикаю ковдру ближче до себе. Незвично. Незручно. Незрозуміло.

Філ ворушиться, щось мугикає уві сні. І раптом розплющує очі. Наші погляди зустрічаються.

Мовчанка розтягується, заповнюючи кімнату. Я відчуваю, як всередині наростає паніка. Що він скаже? Як відреагує? І що тепер буде між нами?

– Здається, нам треба вставати. Сьогодні ж весілля, – заявляє так спокійно, наче нічого не сталося. Наче це не він лежить голий в моєму ліжку. 

– Угум, – видавлюю з себе. 

– Я в душ тоді, – відкидає ковдру і встає, демонструючи мені свій голий зад. Одразу відвертаюсь і намагаюсь проковтнути грудку в горлі. 

Коли Філ зникає в моїй ванній кімнаті, я швидко встаю та одягаю першу-ліпшу футболку. Знаходжу телефон і намагаюсь його увімкнути. Схоже, сіла батарея. 

Ставлю його на зарядку, і саме в цей час повертається Філ. Я завмираю посеред кімнати та дивлюсь на його підтягнуте тіло. Пам'ять миттєво підкидає мені кадри того, як я проводила пальцями по цих косих м'язах. Ковтаю слину і різко відвертаюсь, коли Філ знімає зі стегон рушник і починає одягатися. 

– Гей! Я взагалі-то тут! – кричу сердито. 

– Чого ти там не бачила? – хмикає. 

– Мені теж треба в душ, – кажу. – Зустрінемось на місці? 

– Ага. Зустрінемось, – кидає якось неоднозначно. 

Філ встиг натягнути труси й одну ногу засунув в штанину. Я швидко біжу до ванної кімнати та зачиняюсь там. Торкаюсь долонею грудей і відчуваю, як сильно б'ється моє серце. 

Я переспала зі своїм фіктивним нареченим у переддень нашого весілля! Я збожеволіла? Точно! 

Руки тремтять весь час, поки приймаю душ. Знаю, що катастрофічно запізнююсь, але нічого не можу з собою зробити. Мені страшно повертатися до кімнати. А що, коли Філ досі там? 

Як би там не було, я маю це зробити. Не можна запізнюватися на власне фіктивне весілля! 

Філа у квартирі вже немає, зате хтось наполегливо барабанить у двері. Біжу до домофона і бачу своїх подруг. З ними ще дівчата з салону краси, і всі вони чекають, коли ж їм нарешті відкриють. 

– Якого біса, Віто? – кричить Кіра, переступаючи поріг. 

– Пробач, – зітхаю. 

Я дуже хочу розповісти все подругам, але на це просто не залишається часу. Нас готують до весілля, і це доволі тривалий і нудний процес. Зате результат перевершує всі мої сподівання. 

Волосся хвилями падає на плечі, макіяж робить мене геть іншою людиною. Більш яскравішою, ніж у житті. А сукня – це взагалі окрема історія. Вона наче і звичайна, не пишна. Пряма і шовкова, але в ній я відчуваю себе на мільйон. 

– Ти така гарна! – широко усміхається Яна. 

– Дякую. Ти теж, – щиро відповідаю. 

Всі мої подруги одягнені в одяг зеленого кольору, але фасони різні. В Кіри вона мегакоротка з відкритим верхом. В Яни довжиною до підлоги, а в Христі це широкі штани та блузка. Мої подруги такі різні, але люблю я їх однаково. 

Одягаю білу шубку, тому що на вулиці дуже холодно, і ми всі йдемо до білого лімузина. Сідаємо всередину, і Кіра одразу ж береться відкорковувати шампанське. 

Правильно. Мені треба розслабитися, інакше просто вибухну. 

– То що вчора сталося? – питає Яна. – Куди ти зникла? 

– Мабуть, засмутилася, що її стриптизер дістався тобі, – хмикає Кіра. 

– Він сплутав нас! – виправдовується Яна і мило червоніє. 

– То що сталося, Віто? – Кіра випиває шампанське одним махом і вилуплюється на мене поглядом. 

– Ну… я… розумієте… – нервово перебиваю тканину пальцями. – Я переспала з Філом. 

В салоні стає тихо. Я дивлюсь, як в келиху Яни через верх піднімаються бульбашки, і зітхаю. Знаю, що подругам цієї інформації замало, тому розпочинаю з самого початку. 

Подруги слухають про мої пригоди, практично не дихаючи, а я встигаю закінчити до того моменту, як ми прибуваємо в ресторан. Обличчя горить, руки тремтять, і мені трохи соромно за те, що вчинила так необдумано. 

– А ти молодець, подруго! – широко усміхається Кіра. – І як Філ? Виправдав твої сподівання?