- Глава 9 -

– А потім я подумала, що не захочу від нього йти, уявляєш? – кажу у слухавку і сама сміюсь з цих слів. 

– Ну це і не дивно. Філ дуже харизматичний. Ти вже розумієш, що можеш у нього закохатися, – відповідає Кіра, а мій тиск різко злітає до небес.

Що? Я набрала її, щоб поділитися думками щодо минулого вечора, а вона сказала мені геть не те, що я хотіла почути. 

Краще б назвала мене дурепою, але ні… вона тицьнула мене носом у власні страхи. 

Я не можу за це ображатися, бо Кіра знає мене як ніхто краще. Є ще Яна і Христя, але до цих двох я не змогла додзвонитися. 

– То що тепер? – питає Кіра і повертає мене в реальність. – Весіллю таки бути? 

– Так, – видихаю. – Навіть не віриться, що це станеться так скоро. 

– Ага. Це точно, – Кіра сміється. – Тоді нам варто організувати дівич-вечір. Справжнє у тебе весілля чи ні, а традиції – це святе.

Кіра обіцяє взяти це на себе, і ми прощаємось. Я заварюю собі чай і довго сиджу з чашкою в руках просто за столом на кухні. 

Мої батьки й навіть Віка в захваті від Філа. Я впевнена, що всі вони шкодують про те, що весілля у нас фіктивне. Якось мірою і я шкодую. 

Я хотіла б по-справжньому вийти за такого чоловіка, як Філіп. Якщо не дивитися на його мотиви, то він дуже навіть нічого. Не знаю, можливо, я поспішаю з висновками, адже ми не так близько знайомі, але не думаю, що є щось таке, через що я можу завагатися щодо Філіпа. 

Він повернув мене додому після вечері й заявив, що буде правильно познайомити наших родичів до весілля. А оскільки у нас залишилося не так багато часу, ми зробимо це просто завтра. Покличемо усіх в мій ресторан. 

В принципі, я не проти. Думаю, що тато зрадіє знайомству з дідусем Філа. Це хороші люди й все пройде чудово. 

Наступного ранку по дорозі в ресторан я набираю тата і повідомляю про вечерю. Його реакція досить спокійна. Він лише каже, що Філ йому сподобався, а я усміхаюся. 

Коли ж на роботі я розповідаю про вечерю Матео, той мало свідомість не втрачає. 

– Це ж треба підготуватися, солоденька! – плескає у долоні. – Я приготую все найкраще, що є в меню! Твої гості мають бути в захваті. 

– Дякую, – щиро йому усміхаюсь. – До речі, ти можеш приєднатися до нас за столом. Я буду рада твоїй присутності. 

– Правда? 

Це було досить мило. Кремезний Матео мало не залив мене сльозами. 

– Звісно. І твоє запрошення на весілля залишається дійсним, – додаю. – Візьмеш з собою когось. 

– Що означає “когось”? – набурмосився друг. – У мене вже два тижні є друга половинка. Його звати Ваня. З ним і прийду. 

– Прекрасно! 

Я знову берусь за роботу і, чесно кажучи, не можу дочекатися вечора. Діма телефонує кілька разів, і я скидаю всі дзвінки. Розумію, що він може припхатися сюди, але Діма не з тих, хто буде скандалити на людях. Він не любить, коли його торкається погана слава. Для усіх цей чоловік має бути ідеалом. 

Мудак. 

А потім телефонує Філ. Я дивлюсь на екран, читаю “ПСИХ” і широко усміхаюсь. Після вчорашнього вечора було бажання переписати на звичайне “Філ”, але якось рука не піднялася. Так, як зараз, мені подобається значно більше. 

– Привіт! – одразу вітаюсь, відповівши на дзвінок. 

– Привіт, Віто! – його голос звучить бадьоро. – Я щодо вечері. Ми будемо. Дідусеві не терпиться познайомитися з твоїми. 

– Ти ще не сказав їм про весілля? – цікавлюсь. 

– Ще ні. Думаю зробити це за вечерею. Ти не проти? 

– Та ні, – відповідаю. 

Я розумію, чому Філ тягне з цим. У його дідуся буде багато запитань, чому весілля так скоро. Як на мене, то було б правильно з самого початку зізнатися про фіктивні стосунки. Розумію, що дідусь хоче, щоб усе було по-справжньому, і може розізлитися на таку правду. Саме тому Філ дещо розгублений. 

– Слухай, а може сказати твоїм правду? – все-таки кажу ці слова вголос. – Про наші справжні стосунки. 

– Не бачу в цьому сенсу, – голос Філа звучить невдоволено. – Якщо дідусь дізнається, що все це не насправді, то розізлиться. Він хоче справжніх стосунків, Віто, а не усього цього. 

Ну, принаймні я спробувала… Та мені здається, що буде ще гірше, коли дідусь дізнається правду. Він не пробачить Філу. 

Отже, треба зробити так, щоб він не дізнався.

Я чекаю вечора з певною тривогою. Не знаю чому. Коли зустрічалася з родичами Філа, все це було схоже на якусь веселу гру. Але зараз, коли наші батьки мають познайомитися, я розумію, що ігри закінчилися… 

Це все – до біса серйозно. 

Сьогодні сімейна вечеря, завтра – дівич-вечір з подругами, ну а післязавтра весілля. 

Хух! Навіть не уявляю, як все це вкласти у своїй голові! 

Зараз головне, щоб дідусь Філа прийняв той факт, що ми одружуємось. Він може щось запідозрити й не повірить онукові. Що тоді робити?