- Глава 8.1 -

Дорога займає не так багато часу, як би мені хотілося. Після того як Філ мене підтримав, між нами більше не було таких моментів. Він дивиться перед собою, розмірковує, а я налаштовуюсь на зустріч з батьками. 

Філ нічого не питає у мене про батьків, а я не знаю, чи варто самій щось говорити. Можливо, для нього немає жодного значення, хто мій тато, хоча я трохи привідкрила карти ще тоді, коли розповідала, чим він займається. 

Автомобіль зупиняється перед воротами, і ті їдуть в сторону. Автівка їде далі й зупиняється на подвір'ї, і Філ першим залишає салон, а тоді відкриває двері для мене. Подає руку, і я її приймаю. 

– Зажди, я маю дещо забрати, – Філ йде до задніх дверей і відкриває їх. Дістає з заднього сидіння два букети та подарунковий пакунок. 

– А ти підготувався, – кажу дещо розгублено. 

– Ага, – підморгує мені. – Йдемо? 

Ну я просто в передчутті чогось дуже цікавого. Не знаю, як відреагує тато на мого нового нареченого, але мама з сестрою точно будуть в захваті. 

Ми наближаємось до дверей, і їх перед нами відкриває Віка. Моя молодша сестра точна копія мене, тільки менша ростом і волосся у неї світліше на кілька відтінків. 

– Ого! – випалює вона, витріщаючись на Філа. – Де ти знайшла цього красеня? 

Я закочую очі, а Філ широко усміхається. Початок йому однозначно подобається. 

– Я Філіп. А це тобі, – він передає сестрі квіти, а вона мило ніяковіє і відступає, щоб ми могли зайти. 

– Я Віка. Плюсую за тебе, красунчику! 

– Та годі тобі! – бурчу і помічаю, як до нас виходять мої батьки. Жарти миттєво відходять на другий план, тому що з ними буде не так просто, як з сестрою. – Привіт! 

– Мамо, він ідеальний! – випалює Віка, а я штовхаю її ліктем. 

– Добрий вечір, мене звати Філіп, – говорить мій наречений і тисне руку моєму батькові. – Віталію Вікторовичу, маю для вас подарунок з нагоди знайомства. Якщо ви не проти… 

Тато киває та отримує пакунок. Його очі горять цікавістю, і я розумію, що це хороший знак. 

– Я Діна, – мама подає руку і Філ її цілує. Другий букет опиняється в її руках. 

– Навіщо так перейматися подарунками, якщо ваші стосунки з Вітою фіктивні? – питає тато. 

– І що? Це просто подарунки, – Філ обіймає мене за талію. – А щодо фіктивності наших стосунків можу посперечатися. 

Віка плескає в долоні, а я розгублено на нього дивлюсь. І як це розуміти? 

Мама також якось дивно усміхається, а тоді ми всі йдемо у вітальню. Тато, звісно ж, розпочинає засипати Філа питаннями. Хто, що, як?.. 

Маю віддати належне своєму фіктивному хлопцеві. Він відповідає абсолютно спокійно. 

– Як цікаво, – тато потирає підборіддя. – Я знайомий з твоїм дідусем. Звісно, не надто добре, але точно знаю, що він чудова людина. 

– Це правда, – Філіп киває. 

– Віто, я уявлення не маю, як ви хочете все це провернути, але… я не буду перечити, – тато усміхається. – Фіктивний цей шлюб чи ні, в мене відчуття, що ви двоє знайдете спільну мову. 

– Ми вже її знайшли, – усміхається Філ. 

– І це все? – дещо сердито випалюю. – Ви так просто прийняли мого нібито нареченого? Йому навіть напружуватися не довелося! 

– Пробач, сестричко, але поруч з твоїм колишнім новенький добряче виграє, – Віка знову витріщається на Філа. – Слухай, а в тебе є брат? І щоб був точною твоєю копією! 

– Віко! – мама намагається її приструнити, але всі ми чудово знаємо, що це неможливо. 

Ми сідаємо за стіл, і я відчуваю неабияке полегшення. Моє обурення швидко минуло. Думаю, десь в глибині душі я вже була готовою до того, що Філа приймуть мої рідні. 

Він позитивний і дійсно дуже гарний. 

– А як щодо Дмитра? – питає тато. – Він знає, що весілля все одно буде? 

– Ні, – кажу. – Я не хочу, щоб він щось зіпсував. 

– Тоді мені треба поговорити з його батьком. Скасувати все, але лише з його боку. 

– Якщо знадобиться моя допомога – звертайтесь! – говорить Філ. 

– Дякую, хлопче. Ти готуйся до весілля, а я впораюсь з цим. 

– А де ви будете жити після весілля? – питає Віка. – Як я розумію, твої рідні, Філе, теж вважають, що між вами велике кохання. 

– Саме так, – він киває. – Насправді мені шкода, що все до цього дійшло і доводиться брехати, але я обіцяю, що зі мною Віта буде щасливою. І якщо вона виявить бажання розлучитися через певний час – я її відпущу. 

За столом стає тихо. Всі, крім мене, схвально кивають. Чому не киваю я? Та тому, що мене заціпило на якусь мить. Слова Філа подіяли на мене якось не так, як мали б… 

Він готовий мене відпустити… А що, коли я не захочу від нього йти?