- Глава 8 -

Я закінчую справи в ресторані та набираю Філіпа. Треба попередити його щодо вечері. Можливо він передумав. Може ж таке бути, чи не так? 

Філіп відповідає не одразу. Я вже починаю втрачати надію, чи відповість взагалі. Чекаю до останнього, і таки чую його голос в телефоні. 

– Слухаю, Віто! 

– Я тебе відволікаю? – питаю прямо. 

Голос Філа не здається роздратованим, але якщо не відповідав так довго, отже, чимось зайнятий. 

– Я був на нараді. Щойно звільнився, – відповідає. – Маєш новини? 

– Я говорила з татом. Він погодився зустрітися сьогодні, – розповідаю. 

– Чудово, – мені здається, що Філ усміхається. 

– Можеш пояснити, чому такий спокійний? В чому секрет? – питаю нетерпляче. 

– Я думаю, що твої батьки одразу помітять різницю між мною і твоїм колишнім, – заявляє. – До того ж, це все не по-справжньому. Просто взаємовигідна угода. 

– Хочеш сказати, що якби їхав знайомитися з батьками справжньої дівчини, не був би такий впевнений у собі? 

– Можливо, – відповідає. – То коли тебе забрати? 

– О шостій. Не запізнюйся. 

Закінчую дзвінок і видихаю. Інколи мене дратує самовпевненість цього чоловіка, та з іншого боку я навіть рада, що все складається таким чином. Філ може запросто нас обох дістати з цієї ями, а сама я точно не вилізу. 

Їду додому, щоб зібратися, адже часу не так багато залишилося. Встигаю лише поріг квартири переступити, коли у двері стукають. Я нікого не чекаю, тому трохи дивуюсь, а тоді бачу перед своїм носом величезний букет червоних троянд і лише після цього голову кур’єра, що сховалася за ним. 

– Доброго дня! Ви Віталіна Баграєва? – питає хлопчина років двадцяти. 

– Так, це я, – кажу. 

– Тоді це вам, – він тицяє мені в руки квіти, а я нічого не можу второпати. Дивлюсь на нього, на букет, котрий достобіса важкий, і знову на хлопчину. 

– А від кого квіти? – питаю, залишивши свій підпис на бланку. 

– Там є записка, – вказує на бутони. 

Хлопець йде, а я повертаюся у квартиру, зачиняю двері та опускаю букет на столик. Знаходжу записку і відкриваю її. 

“Пробач, кицю. Я визнаю, що був ідіотом.”

Зітхаю. Це від Дмитра. І що тепер робити з квітами? Тримати їх тут я точно не стану. Я цього мудака пробачати не збираюся! 

Ідея приходить в голову несподівано, але я одразу ж за неї хапаюсь. Знову залишаю квартиру, їду вниз і залишаю квіти на лавці під під'їздом. Думаю, хтось їх собі таки забере. А якщо ні, то зав’януть тут, як мої почуття до Дмитра. 

Знову повертаюся додому, приймаю душ і збираюся. Оскільки мої батьки бачили мене різною, вирішую сильно не наряджатися. Все-таки справа серйозна, а не свято якесь. 

Обираю блакитні джинси з великою кількістю дірок і білу широку футболку. На ноги черевики на товстій підошві, а волосся збираю у хвіст. Макіяж роблю ледь помітний та одягаю коротку білу куртку і такого ж кольору шапку. 

Якби Кіра побачила мене в такому вигляді, точно покрутила б пальцем біля скроні, але мені байдуже. Я люблю бути різною, і Філу варто звикати до того, що я можу бути такою. 

Залишаю квартиру, коли від нього приходить повідомлення, а тоді й будинок. Букета на лавці немає, тому усміхаюсь. Здається, мені таки вдалося когось втішити. 

Філ виходить з машини, коли я наближаюсь, щоб відкрити для мене двері, але здивовано завмирає, коли бачить, як я виглядаю. 

– Ти вирішила змінити імідж? – його брови підстрибують на лоба. 

– Та ні, – стенаю плечима. – Я часто так ходжу. Тобі не подобається? 

– Зараз ти геть не схожа на дівчину, яка керує рестораном. Радше на пацанку якусь. 

– Ну, зате ти дав мені на кілька років менше, ніж є насправді, – мило йому усміхаюсь. 

– Ти наче спокійна. Готова до того, що буде далі? – питає. 

– Це тільки зверху я спокійна, – хмикаю. – Знав би ти, що зараз всередині відбувається. 

Філ не зводить з мене погляду. Стоїть, мовчить і розмірковує. А тоді робить крок до мене і міцно обіймає. Я такого не чекала, тому ще більше розгубилася. 

– Все буде добре, Віто. Тепер у тебе є я. 

Він шепоче ці слова мені на вухо, а я забуваю як дихати. Це так дивно. Я стою біля під'їзду власного будинку, в обіймах практично незнайомого чоловіка, який за кілька днів стане моїм… чоловіком. 

Маю визнати, що ці обійми мені приємні. Філ гарно пахне. Він впевнений у собі. 

На одну долю секунди мені стає шкода, що все це не насправді, а потім повертається здоровий глузд, і я нагадую собі, що всі чоловіки однакові. 

Не треба сподіватися, що цей особливий. Він добрий до мене, бо йому це вигідно. Більше варіантів немає. 

Дорога займає не так багато часу, як би мені хотілося. Після того як Філ мене підтримав, між нами більше не було таких моментів. Він дивиться перед собою, розмірковує, а я налаштовуюсь на зустріч з батьками.