- Глава 8 -

Я закінчую справи в ресторані та набираю Філіпа. Треба попередити його щодо вечері. Можливо він передумав. Може ж таке бути, чи не так? 

Філіп відповідає не одразу. Я вже починаю втрачати надію, чи відповість взагалі. Чекаю до останнього, і таки чую його голос в телефоні. 

– Слухаю, Віто! 

– Я тебе відволікаю? – питаю прямо. 

Голос Філа не здається роздратованим, але якщо не відповідав так довго, отже, чимось зайнятий. 

– Я був на нараді. Щойно звільнився, – відповідає. – Маєш новини? 

– Я говорила з татом. Він погодився зустрітися сьогодні, – розповідаю. 

– Чудово, – мені здається, що Філ усміхається. 

– Можеш пояснити, чому такий спокійний? В чому секрет? – питаю нетерпляче. 

– Я думаю, що твої батьки одразу помітять різницю між мною і твоїм колишнім, – заявляє. – До того ж, це все не по-справжньому. Просто взаємовигідна угода. 

– Хочеш сказати, що якби їхав знайомитися з батьками справжньої дівчини, не був би такий впевнений у собі? 

– Можливо, – відповідає. – То коли тебе забрати? 

– О шостій. Не запізнюйся. 

Закінчую дзвінок і видихаю. Інколи мене дратує самовпевненість цього чоловіка, та з іншого боку я навіть рада, що все складається таким чином. Філ може запросто нас обох дістати з цієї ями, а сама я точно не вилізу. 

Їду додому, щоб зібратися, адже часу не так багато залишилося. Встигаю лише поріг квартири переступити, коли у двері стукають. Я нікого не чекаю, тому трохи дивуюсь, а тоді бачу перед своїм носом величезний букет червоних троянд і лише після цього голову кур’єра, що сховалася за ним. 

– Доброго дня! Ви Віталіна Баграєва? – питає хлопчина років двадцяти. 

– Так, це я, – кажу. 

– Тоді це вам, – він тицяє мені в руки квіти, а я нічого не можу второпати. Дивлюсь на нього, на букет, котрий достобіса важкий, і знову на хлопчину. 

– А від кого квіти? – питаю, залишивши свій підпис на бланку. 

– Там є записка, – вказує на бутони. 

Хлопець йде, а я повертаюся у квартиру, зачиняю двері та опускаю букет на столик. Знаходжу записку і відкриваю її. 

“Пробач, кицю. Я визнаю, що був ідіотом.”

Зітхаю. Це від Дмитра. І що тепер робити з квітами? Тримати їх тут я точно не стану. Я цього мудака пробачати не збираюся! 

Ідея приходить в голову несподівано, але я одразу ж за неї хапаюсь. Знову залишаю квартиру, їду вниз і залишаю квіти на лавці під під'їздом. Думаю, хтось їх собі таки забере. А якщо ні, то зав’януть тут, як мої почуття до Дмитра. 

Знову повертаюся додому, приймаю душ і збираюся. Оскільки мої батьки бачили мене різною, вирішую сильно не наряджатися. Все-таки справа серйозна, а не свято якесь. 

Обираю блакитні джинси з великою кількістю дірок і білу широку футболку. На ноги черевики на товстій підошві, а волосся збираю у хвіст. Макіяж роблю ледь помітний та одягаю коротку білу куртку і такого ж кольору шапку. 

Якби Кіра побачила мене в такому вигляді, точно покрутила б пальцем біля скроні, але мені байдуже. Я люблю бути різною, і Філу варто звикати до того, що я можу бути такою. 

Залишаю квартиру, коли від нього приходить повідомлення, а тоді й будинок. Букета на лавці немає, тому усміхаюсь. Здається, мені таки вдалося когось втішити. 

Філ виходить з машини, коли я наближаюсь, щоб відкрити для мене двері, але здивовано завмирає, коли бачить, як я виглядаю. 

– Ти вирішила змінити імідж? – його брови підстрибують на лоба. 

– Та ні, – стенаю плечима. – Я часто так ходжу. Тобі не подобається? 

– Зараз ти геть не схожа на дівчину, яка керує рестораном. Радше на пацанку якусь. 

– Ну, зате ти дав мені на кілька років менше, ніж є насправді, – мило йому усміхаюсь. 

– Ти наче спокійна. Готова до того, що буде далі? – питає. 

– Це тільки зверху я спокійна, – хмикаю. – Знав би ти, що зараз всередині відбувається. 

Філ не зводить з мене погляду. Стоїть, мовчить і розмірковує. А тоді робить крок до мене і міцно обіймає. Я такого не чекала, тому ще більше розгубилася. 

– Все буде добре, Віто. Тепер у тебе є я. 

Він шепоче ці слова мені на вухо, а я забуваю як дихати. Це так дивно. Я стою біля під'їзду власного будинку, в обіймах практично незнайомого чоловіка, який за кілька днів стане моїм… чоловіком. 

Маю визнати, що ці обійми мені приємні. Філ гарно пахне. Він впевнений у собі. 

На одну долю секунди мені стає шкода, що все це не насправді, а потім повертається здоровий глузд, і я нагадую собі, що всі чоловіки однакові. 

Не треба сподіватися, що цей особливий. Він добрий до мене, бо йому це вигідно. Більше варіантів немає.