- Глава 7 -

Вечір закінчується чудово. Я відчуваю теплі почуття родичів Філа, і це доволі приємно. Єдиний, хто тримався більш-менш нейтрально – це Марк. Його погляд мене дещо дратував, але я не сильно переймалася, адже все це – просто гра. 

От якби ми з Філом реально були парою, я б переймалася тим, що про нього думає його родина, а так… усе пройшло чудово, і я практично не хвилювалася. 

– Ти молодець, – говорить Філ по дорозі до мого будинку. 

– Дякую, – усміхаюсь. – Це був приємний вечір. Сумніваюсь, що з моїми батьками буде так просто. 

– Чому? – чоловік дивиться на мене, поки автівка стоїть на світлофорі. 

– Вони готувалися до весілля з Дмитром. Стільки сил і грошей було покладено. Мені боляче від того, що все так різко змінилося. 

– Це не твоя провина, – додає Філ. 

– Не моя, але це нічого не змінює. Вони можуть не прийняти тебе. Скасувати все. Ми маємо бути готовими до цього. 

– Я думаю, що все буде добре. Не переймайся, – спокійно відповідає Філ. 

– Ти такий спокійний. Чому? – питаю. 

– Не бачу причин для хвилювання. Вибач, але якщо бути чесними, наше весілля вигідне обом сторонам. Як твій тато буде пояснювати гостям, чому весілля скасували? Це ж зайвий стрес. А так ми просто змінимо нареченого і майже ніхто цього не помітить. 

– Послухати тебе – і все так просто, – зітхаю. 

– Бо ти сама все ускладнюєш, – відповідає. 

Автомобіль зупиняється біля мого будинку, але я не поспішаю виходити. Доволі дивне відчуття, але поруч з Філом я відчуваю себе краще, ніж наодинці з собою. 

– Завтра я буду в ресторані якщо що. Стосовно вечері повідомлю додатково. Треба якось наважитися поговорити з батьками, – кажу. 

– Вони ще нічого не знають? – Філ не зводить з мене погляду. 

– Ні. Дмитро також заліг на дно. Можливо думає, що я охолону і весілля таки буде. Ідіот. 

– Ти дійсно не плануєш йому пробачати? – питає зацікавлено. 

– Ні! – випалюю. – Я ж не дурепа якась! Зрада це кінець стосунків. Тут без варіантів. 

Філіп киває, і ми таки прощаємось. Я йду до під'їзду, а він залишає мій двір. 

Квартира зустрічає мене холодом і тишею. Ми з Дмитром прожили тут разом деякий час і зараз дуже дивно, що тут так тихо. 

Стає сумно. Вечір закінчився і на очі навертаються сльози. Завтра буде важкий день, і я не знаю, як налаштувати себе на те, щоб не піддатись паніці. 

Дзвінок у двері повертає мене у реальність із важких думок. Я йду в коридор і дивлюсь на екран домофона. Це мої подруги у повному складі. Я бачу їх і одразу ж відкриваю двері. 

– Ти що, плакала? – невдоволено питає Кіра з порогу. 

– Ні, – брешу, і вона це знає. 

– Вечір пройшов погано? – співчутливо питає Христя. 

– Та ні, якраз навпаки. У Філа чудові родичі. Вони мене одразу прийняли, – пояснюю. 

– Тоді в чому проблема? – втручається Яна. Ми всі сідаємо на диван, і подруги невідривно слідкують за мною. 

– Я хвилююсь через розмову з татом. Він розлютиться, – зітхаю. – У нього були такі сподівання на цей шлюб. Спільний бізнес наших сімей, а зараз все розвалилося. 

– Досить вже себе звинувачувати! – бурчить Кіра. – Це не твоя провина, що все розвалилося. 

– Я знаю, але до біса сильно боюсь говорити з татом. 

– Давай ми з тобою поїдемо, – пропонує Яна. – Ми ж усі були свідками того, як Дімон тобі зрадив. 

– Я сама, – відповідаю. – Треба бути сильною. Це ж мій тато. Він завжди має бути на моєму боці. 

Дівчата сідають ближче і всі мене обіймають. Я дуже їх люблю. Навіть не знаю, що робила б без них. 

– До речі, мені телефонував Матео, – говорить Кіра. – Він хотів знати, що сталося, і мені довелося йому розповідати. 

– Ми вечеряли в моєму ресторані, – усміхаюсь. – Матео зацінив Філа. 

– Ще б пак! – хмикає Христя. – Він гарячий. Навіть Матео це помітив. 

– Звісно помітив, – фиркає Кіра. – Йому ж хлопці подобаються. А твій Філ реально красень. Навіть чоловіки не можуть встояти. 

Ми всі сміємося, і тривога відпускає мене на деякий час. Відчуваю, що не все так погано. Було б набагато гірше, якби весілля відбулося, а лише після цього я дізналася про власні роги. 

Зараз в мене є можливість все змінити, і я буду це робити. А щодо батька… завтра зранку наберу його. Не буду відкладати це в довгий ящик. 

Коли подруги йдуть, я приймаю душ і збираюсь лягати спати. Беру з собою телефон, лягаю під ковдру і помічаю повідомлення від Дмитра. Миттєво з'являється злість, але я опановую себе. 

Як я і думала, він хоче миритися, саме тому ще ніхто не знає про наш розрив. Його повідомлення викликає у мене обурення і сміх. 

“Нам треба ще раз серйозно поговорити. Не будь дурепою. У нас весілля скоро.”