- Глава 6 -

Філіп бере мене за руку, коли заходимо в ресторан. Адміністратор Аліна широко нам усміхається і збирається привітатися, але Філіп говорить першим. 

– У нас замовлено. На Артура Барського. 

– Добре, – киває. – Я вас проведу. 

Аліна йде вперед, а я за нею. Офіціанти вітаються зі мною, та мені здається, що Філіп сприймає це і на свій рахунок. Не може второпати, чого це всі такі дружелюбні. 

Ми наближаємось до столу біля вікна, за яким зібралися родичі Філіпа. Мій погляд одразу ж торкається його дідуся. Цей чоловік здається мені доволі цікавим. Сиве волосся, така ж борода і доволі привітна усмішка. 

Мені здається, що з ним проблем не мало б бути. 

Далі мама Філіпа. Жінка доволі приваблива. Довге русяве волосся дістає попереку, а очі великі та блакитні. 

Ну й останній Марк. Брат Філіпа. Вони зовсім не схожі, це я одразу розумію. Марк темноволосий і очі у нього карі. Погляд мені не подобається одразу. Думаю, друзями нам не стати. 

– Добрий вечір! – Філіп зупиняється та обіймає мене за талію. Офіціантка Рита забирає наш верхній одяг, і через сукню дотики мого фіктивного хлопця відчуваються значно сильніше. 

– Добрий, – дідусь і всі інші одразу ж концентрують погляд на мені. – А хто це з тобою? Яка красива дівчина. 

– Дякую вам, – усміхаюсь. – Мене звати Віталіна. 

– А я Артур Давидович, – відповідає дідусь. – Віто, люба. Сідай-но біля мене. 

Роблю це, не вагаючись. Філіп одразу ж з іншого боку сідає, і його рука опускається на мої плечі. 

– Дідусю, ти хотів побачити мою дівчину, тому я вирішив виконати твоє прохання, – говорить чоловік. – Тільки одразу скажу, що ми з Вітою разом зовсім недовго, але я сподіваюсь, що наші стосунки будуть розвиватися. 

– Недовго – це скільки? – втручається Марк, який сидить якраз навпроти мене. – День чи тиждень? А може місяць? 

– Хіба це так важливо? – Філіп буравить брата поглядом. – Віто, це мій брат Марк. Його улюблене заняття – пхати носа у чужі справи. 

– Так, не варто сваритися! – втручається дідусь. – Віто, зробіть замовлення. Тут дуже смачно готують качину ніжку. 

– Вам подобається? – усміхаюсь. – Риба тут також неперевершена. 

– Правда? Треба буде спробувати, – дідусь бере в руки меню. 

– Віто, ти ще з моєю мамою не познайомилася, – Філіп проводить пальцями по моїй шиї, і ці дотики викликають мурахи. 

– Пробачте, – усміхаюсь їй. 

– Нічого, люба. Мене звати Ольга, – жінка усміхається у відповідь. 

Вона мила. Думаю, з нею також проблем не буде. Єдиний, хто спокою не дає – це Марк. Треба лише уникати з ним зустрічей. 

Філіп кличе офіціантку і замовляє собі рибу за моєю рекомендацією, і я також. Тільки ще салат обираю, бо вони тут також дуже смачні. 

– Ти так добре знаєш меню, – говорить Ольга. – Часто тут буваєш? 

– Кожного дня, – відповідаю. 

– Круто! Чуєш, братику! Твоя подружка снідає, обідає і вечеряє в ресторані, – насміхається Марк. 

– Справа не в цьому, – кажу. – Це мій ресторан. 

– Що? – мені здається, що це питання злетіло з уст усіх, хто за столом одночасно. Філіпа також. 

– Це мій ресторан, – ще раз повторюю. – Я відкривала його два роки тому. Шеф-кухар родом з Італії й він чудово готує. Я ним пишаюсь. 

– Оце так! – дідусь явно щасливий почути такі новини. – Ти сповнена сюрпризів, Віто. 

– Я така, – сміюсь. 

Дивлюсь на Філіпа, а він у свою чергу витріщається на мене. Якось так дивно, наче вперше бачить. 

У його голові трохи не складається пазл. Дівчина, яка малювала його машину, і дівчина, яка керує таким великим бізнесом. 

Нам приносять замовлення, і всі насолоджуються смачною їжею. Мене трохи дратує погляд Марка, спрямований на мене, але це не смертельно. 

– Віто, а як ви з Філіпом познайомилися? – питає Ольга. – Мабуть, він обідав чи вечеряв тут. 

– Ні, – усміхаюсь і на Філа дивлюсь (буду його тепер так називати). В його очах попередження, щоб не ляпнула нічого зайвого, але мені здається, що цього разу правда зайде на “ура”. – Ми познайомилися в нічному клубі. 

– Як банально, – фиркає Марк. 

– Думаєш? – хмикаю. – В той вечір я дізналася, що мій хлопець мені зраджує, і вирішила йому помститися. Моя подруга – художниця, тому в багажнику її машини були балончики з фарбою. Я взяла один і залишила кілька послань колишньому, але згодом виявилося, що я сплутала автівки. 

– Це була твоя машина, синку? – сміється Ольга. 

– Саме так, – зітхає. – Бачили б ви, як Віта її розфарбувала! 

– А фото немає? – питає Ольга. 

– Є! – випалює, а я сердито на нього дивлюсь. 

Філ збожеволів? Він серйозно покаже їй ті картинки? Там же чоловічий орган на всю ліву сторону!