- Глава 5 -

Я дуже хочу розсміятися з того, наскільки абсурдною є ця ситуація. Але навпроти мене сидить Філіп, розслаблено закинув ногу на ногу і сьорбає свою каву. 

За останні десять хвилин я встигла роздивитися його до найменших дрібниць. Гарний засранець, але характер ще той! 

Розумію, що його пропозиція взаємовигідна нам обом. Якщо вийду за цього чоловіка, батько мене не приб'є через скасоване весілля. Ми зіграємо його, але наречений буде інший… 

Я все-таки випускаю смішок, і Філіп миттєво переводить на мене погляд. Він точно думає, що я божевільна, але все одно продовжує протирати свої штани об обшивку мого крісла. 

– Через тиждень у нас мало бути весілля, – кажу. – Все вже готово. 

– Паскудно, – Філіп опускає чашку на стіл і нахиляє до мене голову. – Але ще є час, щоб врятувати ситуацію. 

– Навіщо тобі це? Тебе кинула наречена? – питаю прямо. 

– Мій дідусь схиблений на тому, що мені вже за тридцять перевалило, а я досі сам-один. Він хоче побачити моє весілля і спокійно померти, – після цих слів Філіп усміхається. – Але я-то знаю, що він ще довго буде жити. Хто тріпатиме мені мізки, коли його не стане? 

І хоча чоловік розповідає про свого дідуся з невдоволенням, та продовжує усміхатися. Я впевнена, що він його любить. 

– Це все, чи є ще щось? 

– Дід геть збожеволів на старості літ і лякає мене, що викреслить з заповіту, якщо не виконаю його умови, – бурчить. 

– Думаєш, він дійсно це зробить? – дивуюсь. 

– Якось не хочеться перевіряти, – хмикає. – Отже так, Віто. Слухай наш подальший план дій. Сьогодні ми йдемо на вечерю до моєї сім'ї, а завтра до твоїх. Треба ж якось підготувати їх до того, що наречений змінився. 

– Мій тато сказиться, – зітхаю. 

– Не переймайся, – Філіп усміхається. – Твій тато ще подякує мені за порятунок твоєї честі. 

– Тобі ніхто не говорив, що ти занадто самовпевнений? – фиркаю. 

– Хіба це погано? – усміхається і нарешті підводиться. – Думаю, твій колишній накивав п'ятами, тому я піду. Заберу тебе о п'ятій. 

– Я ще не сказала, що згодна, – бурчу. 

– Серйозно? – піднімає одну брову і дивиться на мене так, наче я повна дурепа. – Тоді думай. До п'ятої. 

Філіп нарешті йде, а я можу перевести подих. Відчуваю себе геть розбитою. Не знаю, що робити. Розумію, що мені терміново потрібні подруги, і пишу в наш спільний чат повідомлення про загальні збори у мене вдома через двадцять хвилин. 

Поки подруг немає, я копирсаюсь у шафі в пошуку сукні, яку можна одягнути на сьогоднішню вечерю. І хоча вголос я ще не сказала, що прийняла правила гри цього Філіпа, та розум мій уже ці правила прийняв. 

Подруги прибувають практично в один час. Тільки Яна приходить останньою, та ще й уся перемазана фарбою. Розумію, що вона працювала, але кинула все заради мене. 

– О, Дімон забрав свої пожитки! – Кіра одразу помічає відсутність пакетів. – То ти через нього нас покликала? 

– Кіро, ти серйозно? – випалює Христя. – Віта написала нам зі свого телефона, отже, він до неї повернувся! 

– Точно! – Кіра б'є себе долонею по лобі й зацікавлено на мене витріщається. – Розповідай нам все! Я в передчутті бомбезних новин! 

Кіра наче у воду дивиться. І поки я розповідаю все з самого початку, подруги дивляться на мене з відкритими ротами та великими очима. Виглядає смішно, але зараз точно не час сміятися. 

– Я готова вийти за нього замість тебе! – випалює Кіра. – Він гарний? Точно гарний! Такий харизматичний чоловік не може бути страшком! 

– Ей, зупинись! – штовхає її Христя. – Цей Філіп занадто високої думки про себе. А що, коли він гірший за Дімона? Не можна так ризикувати! 

– А мені здається, що тобі варто піти на цю вечерю, – додає Яна. Найрозсудливіша з нас усіх. – Гірше тобі від цього точно не буде, а так хоча б роздивишся яка сім'я у цього Філіпа і його краще взнаєш. 

– Підтримую, – широко усміхається Кіра. 

– Знаєте, – зітхаю. – Поки що все це ніяк не хоче вкладатися в моїй голові, але, можливо, не просто так я переплутала автівки. Може це моє спасіння від сорому через розбите серце і зірване весілля? 

– Все можливо, подруго, – Кіра торкається мого плеча. – Ти головне тримайся, а ми допоможемо встояти на ногах. Ти вже обрала в чому підеш на вечерю? 

– Та ні…

– Тоді я беру це на себе! – Кіра поспішає до шафи й мало не з головою туди залізає. 

Ми з дівчатами переглядаємось і починаємо сміятися. 

Я дуже їх люблю. Думаю, вони допоможуть мені з усім розібратися.