- Глава 4.1 -

Віталіна

Якщо цей чоловік думає, що божевільна тут я, то він глибоко помиляється. Єдиний, хто тут божевільний – це він! 

Його пропозиція здається мені чимось дуже смішним. Як ми можемо грати стосунки, якщо на дух одне одного не переносимо? 

Мушу визнати, що є в моїй душі крихта сумнівів, адже я дуже хочу помститися Дімі. Але не готова опускатися до такого. Це дійсно занадто. 

— Ти можеш подумати, — говорить чоловік, і я знову дивлюсь йому в очі. Маю визнати, що вони у нього гарні. Та й сам він нічого такий…  Високий, широкоплечий. Значно спортивніша фігура, ніж у Дмитра. — Кілька годин. Сьогодні ти мені потрібна на сімейній вечері. Якщо погодишся прийти, я не буду вимагати ремонтувати мою тачку. 

— І як ти собі це уявляєш? — злюсь. — Ми з тобою не знайомі! Я навіть імені твого не знаю! 

— Філіп. А ти Віталіна. Я в курсі. 

Просто чудово! Він знає моє ім'я! Отже, проводив ревізію моєї сумки!

— Я подумаю! — випалюю несподівано навіть для себе. Філіп розпливається в дивній усмішці, наче вже переміг. Дотис мене. Тільки він ще не знає, що шлюб зі мною, нехай і фіктивний, нічого хорошого йому не принесе. 

— Я записав свій номер у твої контакти, — заявляє. — Тому буду чекати дзвінка. 

— Ти рився в моїй сумці? — ціджу. — І де твої манери? 

— Там, де і твої, божевільна художнице. Ми квити! 

Філіп йде в коридор, а я не збираюсь його проводжати. Сідаю за стіл і дістаю з сумки телефон. В контактах дійсно є його номер і скромний запис – “Філіп”. 

Чую, як зачиняються вхідні двері, і берусь редагувати контакт. “Філіп” витираю і пишу “Псих”. 

Задоволена, широко усміхаюся і набираю подруг. Думаю, що варто обговорити це з ними. Тільки не встигаю, бо в замку повертається ключ і моє тіло витягується як струна. 

Це Діма. Я геть забула, що в нього є ключі…

От як швидко примчав зі свого відрядження, коли почув, що пахне смаженим. 

Доводиться глибоко вдихнути та видихнути, бо попереду на мене чекає повна жесть. На мить мені навіть шкода стає, що Філіп пішов. Його присутність точно не була б зайвою. 

— Віто… — чую його невдоволений голос і йду в коридор. Діма стоїть поряд з сумками й спантеличено на мене витріщається. — Що це означає? 

— Це означає, що ти тут більше не живеш, — кажу стримано, схрестивши руки на грудях. 

В цей момент я дуже хочу виглядати сильною та незалежною, але перед очима кадри минулої ночі – і біль сковує мої груди. Я ж кохала цього чоловіка. Планувала вийти за нього заміж. І що тепер? Як все це пережити? 

— Та що відбувається, чорт забирай?! — Діма кидає свою дорожню сумку на підлогу і робить крок до мене, але я виставляю перед собою руку. — Ти мене кидаєш? 

— Ти зробив це перший, — відповідаю. 

— Що? — кліпає повіками як невинна овечка. — Що я зробив? Це ти віддала свій телефон незрозуміло кому. Що це за друг, який відповідає на твої дзвінки? Він був тут? Ти з ним спала? 

Просто чудово! Діма вирішив нападати першим. Це, до речі, цікава думка, адже тепер я себе ще й винною відчуваю. 

— Ти був вчора в клубі! — випалюю, поки не розревілася. 

— Ти про що? — Діма миттєво втрачає весь свій запал. — В якому клубі? 

— Не прикидайся! Я тебе бачила! — кричу. — А ще тебе бачили мої подруги! Вони можуть підтвердити, що ти зрадник! 

— То ось в чому справа, — Діма усміхається. Не розумію, чому йому так весело, але мене це неабияк дратує. — Це просто подруга, Віто! Між нами нічого не було. 

— Ти вважаєш, що я ідіотка? — сердито питаю. — Хоча, таки вважаєш, якщо після такого вигадуєш дурнуваті історії. Ти збрехав, що у відрядженні! Ти був з нею! 

Діма хмуриться. Саме зараз він почав усвідомлювати, що добряче напартачив. Він хоче зробити крок до мене, але не встигає, тому що у двері дзвонять. 

— А це ще хто? — він дивиться на екран, і я теж. По той бік стоїть Філіп, і я відчуваю неабияке полегшення. 

Діма не чекає на мою відповідь. Сам відкриває двері, і я бачу Філіпа. Наші погляди зустрічаються. 

— Ти сплутав квартири! — цідить Діма і хоче зачинити двері перед його носом, але не встигає. Філіп хапається за них рукою і проходить всередину. 

Тепер нас троє, і це до біса дивно…

— Я прийшов куди потрібно, — Філіп наближається до мене та обіймає за талію. Його губи торкаються моєї щоки – і кров прилипає до обличчя. — Я забув у тебе ключі від машини. Бачу, вчасно повернувся. 

— Що за чорт? — Діма вибухає від обурення, а мені чомусь смішно стає. Маю визнати, що Філіп чудово тримається. Ідеально. 

— Не чорт, а новий наречений Віти, — усміхається Філіп. 

— Звідки ти взявся? — Діма дивиться на мене. — То ти не така вже і свята, Віто? А ще мене звинувачуєш! 

Здається, Філіп не налаштований все це слухати. Він відпускає мене, наближається до Дмитра і б'є того кулаком просто в ніс. Затуляю рота рукою, щоб не закричати, бо Діма падає на двері й хапається за розбитий ніс. Крізь пальці юшить кров.