- Глава 3 -

Ми всі їдемо до мене. Я впевнена, що Дмитро сьогодні сюди не з’явиться, бо він типу у відрядженні, тому знаходжу в холодильнику пляшку шампанського, і ми з подругами сідаємо за стіл на кухні. 

– Якось дивно пити шампанське, коли тебе кинув хлопець, – Христя дивиться на свій наповнений келих. 

– Так ми ж п'ємо за нове життя нашої Віти, – пояснює Кіра. 

– Ага, за нове життя, яке я проведу у в'язниці, – зітхаю. 

– Ти перебільшуєш, – фиркає Кіра. – За таке до в'язниці не саджають. 

– Думаєш, той тип пробачить мені розпис на його тачці? – питаю. – А перед цим я вилила на нього віскі. 

– Здається, він заслужив, – стає на мій захист Яна. 

Я вже встигла розповісти подругам все, поки ми їхали додому. Вони реготали так, наче сказилися. Навіть я усміхнулася, хоч на душі й неспокійно було. 

– Треба щось придумати, – кажу, одним махом допивши шампанське з келиха. – Розбірки з цим ідіотом мені точно не потрібні. Треба якось Діму з моєї квартири прогнати. 

– Ми допоможемо, – Кіра широко усміхається. 

– Зібрати його речі, – додає Христя. 

Я знаю, що вони задумали, і зовсім не проти цього. 

Наступні дві години ми викидаємо з шаф усе, що там назбирав мій колишній. Я навіть здивувалася, скільки тут його речей. Я знайшла кілька пакетів з супермаркету, і все це барахло ми склали туди й винесли в коридор до вхідних дверей. 

– Треба ще замки змінити, – кажу захекано. 

– Хороша ідея, – погоджується Кіра. – Зроби це найближчим часом. Може, нам варто сьогодні з тобою залишитися? 

Вперше за цю ніч Кіра дивиться на мене співчутливо. Я готова навіть розплакатися, але не роблю цього. Тримаюсь до того моменту, коли подруги підуть. 

– Ви й так мені допомогли. Все добре, – обіймаю їх по черзі. 

Обіцяю набрати, як тільки Діма з'явиться на горизонті, і зачиняю за ними двері. Якось враз сили мене покидають, і я сідаю просто на підлогу. Спиною торкаюсь дверей і важко видихаю. 

В голові зараз мільйон думок. Я не можу зрозуміти, як так сталося, що моє спокійне розмірене життя перевернулося з ніг на голову. І все через чоловіка, якого я кохала і якому довіряла. Дурепа. 

Тепер потрібно скасувати весілля. Пояснити причини батькам. Я не хочу їх хвилювати, але іншого вибору немає. Вони люблять Дмитра. Наші батьки дружать багато років.

Я розумію, що це Діма тут мерзотник, не я. Але закінчити все це доведеться мені, і поки що я не знаю, як це зробити. 

Засинаю тільки над ранок. Сплю менше трьох годин і прокидаюся геть розбита. Голова тріщить через випитий вчора алкоголь. Перші пів години намагаюсь згадати, де посіяла телефон і сумку, а коли згадую, голова болить ще дужче. 

Приймаю душ, п'ю пігулку і дивлюсь на речі Діми, що стоять у пакеті в коридорі. Цікаво, коли він повернеться? Можливо, зараз він мені телефонує, але відповідаю йому не я…

Зітхаю і вирішую поїхати в ресторан. Це одне з тих місць, які я люблю. Я ще будинок батьків люблю, але туди поки не наважуюсь поїхати. 

Сьогодні немає настрою чепуритися, тому натягую рвані джинси, сіре худі, а волосся збираю у гульку. Весь мій образ повністю відповідає тому, що зараз відбувається в моїй душі. Я розбита. 

Беру ключі від машини та згадую, що всі документи залишилися в сумці. Роздратована, кидаю ключі на тумбу. Відчуваю, що ось-ось знову розревусь, тому повертаюсь у вітальню і сідаю на диван. 

Мені треба взяти себе в руки, і то терміново. Скасувати весілля і пояснити причини. Це буде важко, але я зможу. Я ж сильна. 

Ловлю себе на тому, що кручу обручку на пальці. Стає гидко. Знімаю її. Йду в коридор і кидаю кільце в один з пакетів. Дивно, та стає трохи краще. 

Беру в руки куртку, бо таки хочу на свіже повітря, але дверний дзвінок лякає мене до чортиків. Хапаюсь за серце і вмикаю камеру на домофоні. 

Серце падає в п’яти. По той бік дверей стоїть той чоловік, якому я розфарбувала тачку. Уявлення не маю, як йому вдалося потрапити на закриту територію мого житлового комплексу, але його поява тут говорить лише про одне – він ні перед чим не зупиниться, щоб отримати свою відплату.