- Глава 1.1 -

Оскільки сьогодні відкриття клубу, всередині до біса багато народу. Добре, що Кіра про все подбала, і ми маємо не лише перепустки, але й замовлений столик. 

Всі сідаємо і замовляємо коктейлі. Музика настільки гучна, що важко спілкуватися, але це нічого. Ми ж сюди не балакати прийшли. 

Перший коктейль заходить на “ура”. Я не планую сьогодні напиватися, але для хорошого настрою це саме те, що потрібно. Оскільки Яна не п'є, то постійно зависає в телефоні, а от Кіра п'є вже другий коктейль, і це ще далеко не кінець. 

— Треба потанцювати! — Кіра встає першою і хапає мене за руку. Вона знає, що я можу відмовитися, бо не хочу привертати до себе увагу чоловіків. 

Мені й так не по собі від того, що я пішла без дозволу Діми. Він може образитися. Та з іншого боку, хіба я не маю права відпочити з подругами? Думаю, що маю. 

За столом залишається тільки Яна. Вона настільки глибоко поринула у свій телефон, що навіть не помітила нашу відсутність. 

На танцмайданчику яблуку ніде впасти. Доводиться плечима і ліктями вибити собі трохи місця, але мені вдається це. Я люблю, коли в мене є особистий простір. Це важливо для мене. 

Випитий коктейль починає діяти, і гучна музика вже не так сильно діє на мої барабанні перетинки. Кіра з Христею витанцьовують поруч, тому впевнено приєднуюсь до них. 

Кілька треків звучать один за одним, і кілька хлопців підходять до мене познайомитися. Демонструю кожному свою обручку, і ті йдуть розчаровані. 

– Ти така дивна, Віто, – бурчить Кіра, коли удвох прямуємо у вбиральню. 

– Чому? – усміхаюсь. 

– Твоя вірність Дімону мене вбиває, – зітхає. – У світі так багато привабливих чоловіків, а ти обрала його.

– Він подобається моїм батькам, – стенаю плечима. 

– А тобі? Ти впевнена, що кохаєш його? – Кіра не зводить з мене погляду. Вона завжди піднімає цю тему, коли трохи вип’є. Я розумію, що подруга переймається моїм життям, але це вже занадто. 

– Думаю, що так. 

– Думаєш? – вона пхикає, зрозумівши моє “думаю” як “не знаю”. І байдуже, що можливо так воно і є. 

Ми заходимо до вбиральні й розходимось по кабінках. Так завжди, коли ми починаємо розмову про мої почуття до Діми. Він був моїм першим коханням і першим чоловіком. Я не можу його не кохати. Мабуть. 

Я звикла, що він завжди поруч. Наші сім'ї дружать. Ми всі з нетерпінням чекаємо нашого весілля. В моїй голові ніколи навіть думки не було поглянути в бік іншого чоловіка. 

– Пробач, – зітхає Кіра, коли ми зустрічаємось біля умивальників, щоб помити руки. – Я не хотіла тебе засмутити. 

– Ти не засмутила, – майже не брешу. Здається, мені треба випити ще. 

Ми виходимо в коридор, і Кіру хтось кличе на ім'я. Вона оглядається і широко усміхається незнайомій мені дівчині. Ці двоє обіймаються і про щось розмовляють. Я вирішую не чекати Кіру і сама йду до зали. 

Чомусь в цей момент випити захотілося ще дужче. 

Замислившись про все те, що сказала мені Кіра, я звертаю не туди, куди потрібно. Коридор здається мені не знайомим і порожнім. Навіть музика грає тут значно тихіше. 

Намагаюсь повернутися назад, але завмираю, коли чую чоловічий сміх і розмови. Кілька чоловіків йдуть сюди, і це до біса ніяково. 

Важко пояснити навіть собі, що керувало мною в той момент, але я вирішила сховатися за дверима, яких тут безліч, і почекати, коли компанія пройде поруч. 

Так і роблю. Хапаюсь за двері, штовхаю їх і вже за мить стою в кімнаті, притулившись спиною до тих самих дверей. Мені б зрадіти, адже план вдався і мене не помітили, але… є одне велике “АЛЕ”. І просто зараз воно сидить на дивані, закинувши ногу на ногу, і ліниво п'є щось алкогольне з келиха. 

– Ти довго, – говорить чоловік, і його погляд розпусно гуляє моїм тілом. З'являється бажання прикритися. 

– Ви мене з кимось сплутали, я просто… 

– Я ж просив без ігор сьогодні, – чоловік хмурить розкішні брови і якось втомлено проводить рукою по доволі гарному обличчю. Його сорочка розстебнута на кілька верхніх ґудзиків, і від мене не приховується те, що чоловік спортивної статури. Високий. На зап'ясті виблискує дорогий годинник, а підборіддя і щоки прикрашає модна борода. 

Короче кажучи, гарячий тип, але геть не в моєму смаку. Жартую, в моєму, просто мій Діма геть інший… 

– Послухайте, я не повія, – ціджу. – Я сплутала двері. 

– Не повія? – чоловік явно здивований. Ще раз мене роздивляється і… не вірить мені. – Твій вигляд говорить сам за себе. Але мені подобається. Хочеш заробити трохи грошей? У мене сьогодні паскудний день. 

Що? Що він сказав? 

Цей тип пропонує мені переспати з ним? Здається, його навіть моя обручка не зупиняє. 

І тут я вибухаю від обурення! Це вже потім, аналізуючи цю ситуацію, я не могла зрозуміти, чому просто не пішла звідти. Але цей ідіот зачепив мою гордість, а це святе, до речі. 

Я роблю крок до столу, який нас розділяє, а тоді ще один. Чоловік невідривно слідкує за мною. Моє серце б’ється десь в горлі, але я не дозволяю собі проковтнути ці образливі слова. Беру зі столу склянку, наповнену віскі, швидше за все, і роблю великий ковток. Горло миттєво обпекло, і я злюсь ще більше.