Виставу замовляли?

Кожного разу моє тіло реагувало на стрес однаковим заціпенінням. Всі мої попередні спроби побороти цю реакцію були провальними, але зараз щось усередині не давало остаточно піддатися «анестезії». Потрібно було зробити хоча б декілька кроків до дверей: один, два, три... ще трохи. Одяг бабусі в моменті став ще більш незручним, і вся користь від нього нівелювалася.

Раптом за дверима почулися кроки, і замок клацнув, впускаючи когось усередину. Невже це Стівен? Як він так швидко повернувся? А може, він нікуди й не їздив і знав усе від самого початку?

Я заплющила очі, намагаючись хоч якось відгородитися від того, хто зараз може зруйнувати моє життя.

— Емілі, ти чому застигла мов воскова фігура серед музею? — раптом пролунав знайомий голос прямо над моїм вухом. — У нас не так багато часу. Швидко знімай із себе це вбрання!

Я різко розплющила очі й ледь не закричала від шоку, впізнавши постать перед собою.

— Кевін?! Що ти тут робиш? Як?!

— Потім усе розповім, — перебив він, гарячково зриваючи з мене хустку. — Зараз ти маєш мені довіритися й змінити образ бабусі на образ брутального чоловіка. Знімай пальто й віддавай мені. У нас максимум десять хвилин до повернення Стівена.

Я нічого не розуміла — все відбувалося занадто швидко. Ось я ще бабуся, і раптом мій образ змінюється на чоловічий, із кумедними накладними вусами та глибоким картузом.

— Тобі потрібно негайно забиратися звідси, поки не повернувся Стівен, — наполегливо підштовхнув мене до виходу Кевін, застібаючи на мені свою куртку. — Ліза зустріне тебе зовні, вона проінструктована, як діяти далі.

— А ти? Як же ти?! — злякано поглянула я на нього, коли він почав насувати на свою голову сиву перуку.

— Я ж чоловік і точно зможу захистити себе, якщо буде потреба, — Кевін підморгнув мені крізь круглі окуляри. — До того ж тут має відбутися вистава «Червона Шапочка», в якій потрібно як слід розговорити одного вовка.

Я мимоволі розсміялася від такого порівняння, міцно стиснула ланцюжок Майкла в кишені й кинулася геть із квартири.

На виході з під’їзду на мене налетів Стівен. Як же я злякалася, що він може впізнати мене! На щастя, вулична темрява стала моїм порятунком, і я вчасно відвернулася. В ту саму єдину секунду я відчула такий жах, який просто неможливо описати словами.

Ось і таксі. Я лише встигла зачинити за собою дверцята, як Ліза одразу скомандувала водієві їхати. Автівка різко рушила з місця.

— А як же Кевін? — нервово запитала я, обертаючись назад. — Ми не можемо залишити його в тій квартирі сам на сам зі Стівеном!

— Не хвилюйся, він знає, що робить, — спокійно відповіла Ліза, дивлячись у вікно на розмиті вогні міста. — Якби ти мала бодай найменше уявлення про те, ким є Кевін, то зрозуміла б, наскільки твої страхи безпідставні.

Я вже збиралася запитати, що мала на увазі Ліза, коли таксі раптово зупинилося біля готелю «Горизонт».

— Ми сьогодні проведемо ніч тут? — здивовано глянула я на подругу.

— Тут безпечніше, аніж у тебе чи в мене вдома, — серйозно відповіла Ліза, розплачуючись із водієм. — Хто знає, можливо, у Стівена є спільники.

До номера ми йшли мовчки, і лише всередині я наважилася спитати:

— Що далі?

— Нас чекає захопливе кіно, — з цими словами Ліза швидко підключила свій телефон до телевізора в номері.

Спочатку я не могла зрозуміти, про яке саме кіно йде мова, і щосили намагалася розгледіти у двох фігурах когось із відомих акторів. Коли ж я почала вдивлятися в деталі, то здригнулася від шоку. Це була спальня, а переді мною на екрані були ніхто інші, як Кевін в образі бабусі та Стівен.

— Що там відбувається і чому нічого не чути? — запитала я, нахилившись уперед.

— Ой, вибач, зараз усе буде, — Ліза швидко провела кінчиками пальців по екрану телефона й налаштувала звук.

Тієї ж миті з динаміків телевізора вирвалося глухе шипіння, яке за секунду змінилося чітким і до болю знайомим голосом Стівена.

— Еміліє, ти розчарувала мене. Я сподівався на більш витончену гру, а ти спромоглася лише переодягтися в оце лахміття?

Постать на ліжку здригнулася, і з-під хустки вирвався тремтячий голос:

— Як ти дізнався, що я тут? Ти взагалі зустрічався з постачальником чи це була ще одна брехня?

— Забагато запитань від тієї, чиє життя зараз у моїх руках, — Стівен на екрані задоволено хмикнув, підійшовши ближче до ліжка. — Я вирішую, коли і на які питання відповідати. До речі, ти знайшла, що шукала?

— Як я могла знайти щось у чужій квартирі за десять хвилин?

— Чомусь я не вірю тобі, — Стівен розслаблено опустився на крісло навпроти, закинувши ногу на ногу. — Хоча, навіть якщо і знайшла щось, воно тобі вже не допоможе. Бо ти звідси не вийдеш.

— Якщо моя доля вже вирішена, то хоча б розкажи мені правду, — згорблена постать на ліжку ледь помітно поворухнулася.

— І яку ж правду ти хочеш почути перед тим, як почуєш свій вирок? — Стівен на екрані задоволено посміхнувся, підійшовши впритул і дивлячись на неї зверху вниз.

— Ти причетний до того, що трапилося з Майклом?

— Не думав, що тебе хвилюватиме в такий момент твій колишній, — Стівен холодним поглядом провів по своїй співрозмовниці. — Він отримав навіть менше за те, що заслуговував. Хай радіє, що я його не вбив. А якщо він знову стане на моєму шляху, то ще й подружка його постраждає.

— Ти так говориш, наче це не перший раз у твоєму житті.

— Еміліє, а ти ще наївніша, ніж я собі уявляв, — Стівен розвів руками, наче чекав на оплески від своєї єдиної глядачки. — Ти ж бачила не тільки ланцюжок Майкла під ліжком? Так от, я забирав їх у таких самих зрадників, як він. Можна сказати, рятував вас від поганців. І жодна, абсолютно жодна не оцінила моїх намірів!

Після цих слів Стівен якось дивно подивився на свою жертву.

— Знаєш, Емілі, цей костюм на тобі не дає мені спокою, — він повільно нахилився до самого її обличчя, обпалюючи диханням. — Ти навіть не уявляєш, які думки зараз крутяться в моїй голові.