Ланцюжок у пастці

Після розмови з Лізою я набрала Кевіна й домовилася про зустріч втрьох після роботи. Мені потрібен був час, щоб підготувати аргументи, які можуть допомогти в цих важливих перемовинах, адже я фактично штовхала іншу людину на злочин через власні підозри. А ще ця зустріч могла допомогти поглянути на проблему чужими очима. Можливо, разом ми зможемо знайти інше рішення?

Кевін слухав мовчки, не перебиваючи, і лише зморшки на його лобі видавали глибоке занепокоєння.

— Дівчата, як добре, що ви одразу прийшли до мене й не утнули якоїсь дурниці, — нарешті заговорив він.

Ми з Лізою здивовано переглянулися.

— Справа в тому, що цей Стівен — наш клієнт, — серйозно продовжив Кевін. — І я чудово знаю, який потужний захист встановлено в його помешканні. Там налаштоване моментальне блокування зловмисника, а на телефон власника миттєво надходить сповіщення про злам із детальною інформацією про те, хто і як намагався проникнути в систему. Віддалено туди навіть потикатися не варто.

— То в нас немає ніякого шансу? — розгублено запитала я.

— Чому ж ніякого? Є один шанс, — Кевін загадково посміхнувся, підсунувши до себе один із приладів на своєму робочому столі. — Вам потрібно отримати доступ до його карти-ключа і зробити її електронну копію.

Він висунув шухляду й дістав звідти крихітний пластиковий пристрій.

— Ось, візьми цей портативний RFID-сканер, — Кевін протягнув мені щось схоже на автомобільний брелок. — Тобі не потрібно красти карту Стівена, достатньо просто на дві секунди непомітно притулити її до цієї панелі. Прилад зчитає зашифрований сигнал і зафіксує цифровий дублікат. Коли повернеш сканер мені, я за хвилину запишу цей код на порожню карту, і ви отримаєте повноцінний ключ від його дверей.

У моїй руці сканер відчувався мов пір'їнка, але як же багато зараз від нього залежало.

— Кевіне, дякую тобі, ти дуже допоміг, — щиро промовила я.

— Це найменше, що я міг зробити, — він серйозно поглянув на мене. — Прошу, будь обережною і не ризикуй власним життям.

На цьому ми попрощалися з Кевіном і домовилися, що коли все буде зроблено, то ми знову зустрінемося.

Повернувшись додому, я ніяк не могла заснути. В голові, як у калейдоскопі, прокручувалися можливі сценарії. З цими думками я забулася сном лише під ранок, але навіть ці декілька годин відпочинку налякали мене.

Мені наснилося, що я перебуваю у квартирі Стівена, а точніше — в його спальні. Я зазираю під ліжко й знаходжу там таємний сховок із точнісінько таким ланцюжком, як у Майкла. І саме в цей момент мене ззаду боляче хапає за руку Стівен...

Я різко розплющила очі й сіла на ліжку, панічно хапаючи повітря. Знадобилося кілька хвилин, щоб усвідомити: це був лише сон.

Потрібно було якось заспокоїтися, і тому перші години ранку я присвятила узгодженню креслень із будівельниками.

Коли годинник показав одинадцяту, я зрозуміла: час діяти.

Перш ніж піти до кав’ярні «Як удома», я зайшла до невеликої кондитерської, щоб купити коробку улюблених смаколиків Стівена.

План здавався простим: удати, що я просто скучила після нашого побачення й вирішила зробити йому приємний сюрприз. Стівен нічого не запідозрить, розслабиться, і тоді я знайду спосіб непомітно притулити сканер до його кишені чи гаманця, де він тримає магнітну карту від дому.

Коли я зайшла до кав’ярні, то побачила Стівена, який якраз збирався кудись іти. Помітивши мене, він щиро здивувався.

— Емілі! Не очікував сьогодні на такий приємний сюрприз, — радісно промовив він, але в його голосі почулося розчарування. — Дуже вибачаюся, але мені потрібно терміново їхати до постачальника кави в інше місто. Скоріш за все, я затримаюся там на декілька днів.

— Все гаразд, я все розумію, — посміхнулася я, простягаючи йому пакунок. — Я просто вирішила на знак вдячності за наше чудове побачення принести твої улюблені тістечка.

Стівен на мить розгубився, розглядаючи коробку, а потім його погляд став теплим, і на губах з’явилася м'яка посмішка.

 — Дякую... Знаєш, тоді я швиденько віднесу їх до холодильника. Почекай хвилинку.

Він квапливо залишив на столику біля стійки свої речі — ключі, куртку й шкіряний гаманець — та пішов у підсобне приміщення ховати тістечка. Моє серце забилося швидше від хвилювання. Розуміючи, що маю всього кілька секунд, я витягла з сумочки брелок Кевіна й одним швидким рухом провела сканером по його гаманцю, де мала лежати магнітна карта-ключ. На пристрої ледь помітно блимнуло зелене світло. Готово.

Коли Стівен повернувся, я вже встигла сховати сканер у сумочку. Ми разом вийшли з кав’ярні, і він ще раз вибачився за такий поспіх, пообіцявши, що ми обов'язково зустрінемося одразу після його повернення з поїздки.

Усе пройшло набагато краще, аніж я сподівалася. Першим, кого я повідомила про успіх, був Кевін. Він одразу відповів по-діловому, що чекає на мене у себе вдома.

— Кевіне, я думала, що все буде набагато складніше, а воно ось як легко все вийшло, — з полегшенням промовила я, спостерігаючи за його маніпуляціями з ноутбуком. — Ніби якийсь янгол допомагав сьогодні.

— Емілі, нічого не скажу про янголів, я на них не спеціалізуюся, — Кевін серйозно поглянув на мене й протягнув щойно записану пластикову картку. — Але на твоєму місці я був би значно обережнішим. Ти впевнена, що справді цього хочеш?

— Так, — відповіла я, і в моєму погляді не залишилося жодного сумніву, доки я стискала дублікат ключа у долоні. — Вороття назад немає...

Вийшовши з будинку Кевіна, я подумала про Лізу. Не хотілося втягувати її в цю історію, але я точно знала, що вона буде проти того, щоб я йшла одна. Так воно й вийшло.

— Ти з глузду з’їхала? — вигукнула Ліза, щойно я озвучила свій намір. — А раптом щось піде не за планом?

— Що може піти не так? Стівена не буде в місті, у мене є ключ-картка, — спробувала я заспокоїти її.

— Я нічого не знаю, — Ліза вперто похитала головою. — Якщо ти серйозно налаштована нишпорити в його квартирі без мене, то хоча б дозволь мені на вулиці почекати твого повернення.