Його погляд

Дивлюся на себе в дзеркало і поправляю бретельку напівпрозорого топа.

Поруч стоїть інша танцівниця і фарбує губи червоною помадою.

Ми не знайомі. У мене немає тут подруг, і, мабуть, не слід починати їх заводити.

Взагалі я їхала сюди на кілька днів, а минув уже місяць.

Тепер маю нову роботу, і зарплата тут куди краща. Шкода лише, що тут немає Ані, але ми з нею переписуємося мало не щодня.

Ще не знаю, чи хочу повертатися до Києва. Зараз це все таке далеке, ніби я ніколи й не була частиною того світу.

Сьогодні я знову стою за лаштунками, готова вийти на сцену, готова почати все спочатку. Топ здається затісним, а всередині все пульсує в передчутті. Зовні давить та вібрує музика.

Під голодні погляди чоловіків та заздрісні жіночі я виходжу на сцену. Це мій сольний номер. Я вже виконувала його багато разів, а отже, кожен рух відточений до ідеалу, хоч і важко дається мені через втрату форми.

Я хвилююся з іншої причини.

Я знаю, чий це клуб, і переконана, що сьогодні побачу його тут. Шукаю Мирона поглядом, але швидко розумію, що він не приїхав.

Минув уже майже місяць від нашої останньої зустрічі. Я все ще жила в тому будинку, тому уникати його було каторгою.

Все як завжди. Я рухаюся в такт музиці, приковуючи погляди чоловіків.

Увесь вечір не полишає відчуття, що має щось статися.

Що б там не було, я буду готова до цього.

Після номера довгим коридором йду у гримерку і беру до рук телефон. Там купа повідомлень у робочому чаті. В «Чорній троянді» значно більше танцівниць, але мені подобається цей контрольований хаос.

Я прогортую повідомлення аж донизу, щоб зрозуміти, що мій наступний номер аж за годину.

— Бляха, — лаюся собі під ніс, бо сьогодні не планувала повертатися додому так пізно.

Знаходжу серед контактів Аню та набираю їй коротке смс.

Я: Ти сьогодні теж працюєш?

Подруга відразу ж надсилає відповідь.

Аня: Працювала, але вже їду додому. Завтра вихідний. Я в метро, зв'язок паскудний.

Я: Люблю тебе, скучила.

Кладу телефон на стіл, і саме в цей момент бачу, як в іншому кінці коридору в кабінет заходить Мирон з дружиною.

Серце пропускає удар, а потім починає битися сильніше.

Чи перестану колись так реагувати на нього?

Мабуть, що ні.

Збоку вони виглядають як ідеальна пара, але вона щось каже йому, а він у відповідь занадто різко хапає її за лікоть.

І хоч двері гримерки відчинені навстіж, звідси не чую, про що вони сперечаються.

Кляті багатії.

Я мала достатньо часу, щоб з'ясувати, чим саме займається ця сімейка. Та поки до кінця не з'ясувала, що саме маю робити з цією інформацією.

Анонімний контакт теж поки більше не зв'язувався зі мною.

Навіть Тарас не писав. Це дивно, зважаючи на те, як палко він прагнув зустрічі зі мною.

Щось у поведінці Мирона мене насторожує. Те, як він тримає Ему, чи те, як дивиться на неї. Але перш ніж я встигаю зрозуміти, що саме не так, телефон на столі вібрує.

У момент, коли я беру його, щоб відписати Ані, погляд Мирона перетинається з моїм.

Ці бісові очі пропалюють мою душу.

І ця його посмішка.

Невже він уже знав про те, що я влаштувалася сюди працювати?

Ну звісно ж знав.

Їхня клята сімейка заробляє на тому, що збирає та маніпулює інформацією.

Хай йому грець, я тут не для того, щоб здивувати його своєю присутністю.

Мушу вивести клятого брехуна на чисту воду.