Ненавиджу кохати

Денис, той, що Мирон, робить крок до мене, і я майже інстинктивно відступаю. Борюся з двома бажаннями одночасно: добряче стукнути його і поцілувати. Згадавши про те, що Ден… Мирон насправді одружений, я таки дала йому добрячого ляпаса.

— Ти не міг бути чесним зі мною навіть тоді, коли власне ім'я називав.

— Повір, це не через те, що мав намір тебе обманути. Просто для тебе було так безпечніше.

— Звісно, і про дружину з донькою ти змовчав з тієї ж причини.

— Повір, їй краще не знати, що ти моя коханка. Моя дружина — небезпечна і жорстока людина, — каже з сумом, а його очі блукають моїм тілом.

— Я не хочу чути від тебе більше жодного слова. Просто забирайся з мого будинку, — кричу й штовхаю його в груди, аж поки він не ловить мої руки і не притискає мене до себе.

— Наскільки я знаю, то це не твій дім, а орендований. Та я б міг купити його для тебе. Але поясни, як ти опинилася тут і звідки в тебе гроші на оренду цього будинку.

— Я була дуже економною, — кажу з викликом.

— Вікторіє, ти дуже змінилася. Ця стрижка і цей колір зводять мене з розуму. Але брехати так і не навчилася, — каже, наближаючись губами до мого вуха.

— Я так скучив, і цей твій аромат зводить мене з розуму, — шепоче і торкається губами моєї шиї.

Я заплющую очі, і з грудей виривається схлип. Я так скучила. Увесь час нашої розлуки я думала та фантазувала про нього.

Доводиться знову нагадувати собі, чому я тут.

— Як ти смієш брехати мені навіть після того, як я дізналася про тебе правду?

— Пробач мені, але те, що було між нами, було справжнім. І наша зустріч усе перевернула. Я б усе віддав, щоб залишитися там з тобою.

— Справді, Мироне? — вкотре намагаюся вирватися з його обіймів, але виходить лише заглянути в очі. Ці кляті очі.

— Я не хотів брехати, але не мав вибору.

— Ти покидьок, ось ти хто. Відпусти мене. Чуєш? Відпусти.

— Ти ж теж кохаєш мене? І не кажи, що це не так. Бо ти тут, бо тобі кортить бити мене, і ти хочеш зненавидіти мене, але не можеш. Тому благаю, вислухай мене.

Він раптом відпускає мене, і я нарешті можу виплеснути всю свою ненависть до цього чоловіка.

— Кохаю, кажеш? Та я уб'ю тебе зараз, і хай мене посадять. В мене немає доньки, на відміну від тебе, — кричу і гамселю його, не розбираючи, куди б'ю.

— Саме тому я і повернувся до дружини — через доньку. Ти можеш ненавидіти мене скільки завгодно, але я все роблю і зроблю заради неї. Це єдиний сенс в житті, який в мене залишився.

— Ти б міг розповісти мені, — кажу вже не так люто ненавидячи його.

— Що я одружений? Що моя дружина веде бізнес з торгівлі інформацією, і я змушений працювати на сімейну компанію? Кохана, я давно забув, що таке совість і чесність, але потім я зустрів тебе. Ця твоя відкритість змусила мене закохатися в тебе мало не з першого погляду так, як я ніколи б не зміг покохати дружину. В нас з самого початку був шлюб з розрахунку, потім народилася донька, і в мене з'явився сенс життя, а в Еми — спосіб маніпулювати мною, як тільки вона зрозуміла, що я зроблю що завгодно заради доньки. А потім я зустрів тебе.

Я поїхав і щодня мріяв повернутися до тебе. Я б все віддав, щоб ми були разом, але я маю обов'язки. Та тепер, коли ти тут…

— Зупинись. Я не хочу чути, як ти будуєш плани зради своєї дружини. Я не братиму в цьому участь, — кажу зі сльозами на обличчі.

— Просто йди. Ти мусиш піти.

— Хіба ти тут не для цього? — каже і робить крок до мене.

Я мусила б сердитися, мала б відштовхнути його від себе і не дати йому накрити мої губи своїми. Я б мала зберігати здоровий глузд. Але Мирон надто близько, а моє тіло вже горить вогнем, який я не годна спинити. Я хочу його так сильно, що не можу цьому противитися, хоча вже знаю, що шкодуватиму про це.

— Віднеси мене до спальні, — прошу його і обвиваю руками його шию, глибоко вдихаючи свіжий, морський запах його парфумів, що аж дурманить.