Запізно для наївності

Вмить я забуваю, як сильно хочу до туалету, і знову повертаюся на терасу.

Інші гості продовжують розслаблено щось розповідати та пліткувати.

Ема, побачивши мене, затихає на мить, а потім посміхається.

Катерина виглядає п’яною та сонною, та яка мені тепер до цього справа?

— Пробачте, але в мене сталася певна незручність, мушу повертатися додому, — кажу, вдаючи ніяковість, і майже не чую слів прощань та фальшивих тирад про те, як сильно вони раді зі мною познайомитись.

Я прагну якнайшвидше забратись із цього будинку.

Хто б це не був, це було в біса жорстоко — стикати мене зі справжнім життям Дениса ось так.

Лише коли тераса та сміх моїх нових знайомих залишаються позаду, я насмілюсь видихнути. Хоч ледь можу дихати, і моє кляте серце, здається, ось-ось розірветься. Це безперечно найжорстокіша зрада, яку мені доведеться пережити.

«А якщо Ема знає? І увесь цей час саме вона водила мене за носа? А цю вечерю взагалі влаштувала, щоб познущатися з мене?» — крутяться тривожні думки, поки йду кам’яною доріжкою до воріт.

Але здоровий глузд бере гору, і я розумію, що просто накручую себе. Яка жінка могла б так вишукано та спокійно себе поводити, знаючи, що за одним столом із нею та іншими гостями сидить коханка її чоловіка?

Сльози застилають очі, і я майже не бачу, куди йду, але тепер під ногами відчуваю м’якість трави. Послизаюсь і мало не падаю, але від шоку не спроможна навіть ойкнути, лише сильніше стискаю сумочку під пахвою.

Хто?

Хто з присутніх міг це зробити? Я згадую розмови, які велися за вечерею. Кожна з них була зневажлива тою чи іншою мірою, але хто мав би стільки холоднокровності, щоб увесь вечір говорити зі мною і жодним чином не видати себе?

І з чого я взагалі взяла, що це хтось із цих жінок? Може, після взаємної неприязні просто хочеться знайти крайнього.

Я заходжу в дім — великий і порожній, що в темряві ночі більше не здається мрією, — і, йдучи до спальні, вмикаю в будинку все освітлення. Як маленька дитина, сподіваючись, що це вбереже мене від реальної небезпеки.

Я судомно видихаю, сподіваючись, що це зарадить.

Скидаю туфлі на високих підборах і прямую до ванної. Єдине, чого зараз хочу, — відмокнути.

Поки вода набирається, я знаходжу свій улюблений шовковий халат — подарунок від колишнього — і вкотре розумію, що за останні тижні моє життя стало просто нестерпним.

«Він — ще одна проблема, яку рано чи пізно буду змушена вирішити. Ту ніч він просто так мені не залишить».

Якщо я не хочу потрапити в божевільню, не можу думати про це все зараз.

Скидаю сукню і стаю в теплу воду. Опускаюся, розглядаючи себе у великому дзеркалі навпроти. Довге темне волосся, пухкі губи. Через танці в мене підтягнуте тіло і пружні груди.

«Я усвідомлюю, що фізично дуже приваблива, тоді що зі мною не так, чому не можу бути щасливою?»

Занурююся з головою у пінну ванну і лежу так, аж поки відсутність кисню не змушує майже інстинктивно висунути голову, щоб вдихнути. І тут мене накриває по-справжньому. Я дозволяю усьому болю вийти з мене разом зі сльозами, схлипами та криком безпомічності. Я плачу і корчуся від болю, що не є фізичним.

Не знаю, як довго так лежала, але, коли вилізала, вода геть охолола, і шкіра зморщилася.

Що ж, бачить Бог, я ніколи не хотіла бути в ситуації, у якій мимоволі опинилася, але, якщо вже так сталося, маю намір навести лад у своєму житті. Якщо для цього доведеться викрити неприємну правду — ну що ж. А ще я хочу знати, хто ця клята наволоч, через яку я тут?