Нові знайомства

Я сиджу у колі усіх цих незнайомців, і мені мало місця, і повітря, здається, теж бракує.

Ми розмістилися на вулиці. Не знаю, чим займається ця пані і її родина, але тут пахне справжніми грошима. Я думала, що мій дім розкішний, поки не побачила цей.

Здається, ще не всі з запрошених прийшли. Але всі присутні між собою добре знайомі й мають багато спільних тем. 

Я почуваюся тут чужою, але посміхаюся і киваю.

Катерина — молода вдова, як мені представила її Ема, — дуже говірка. Я б навіть сказала — занадто. У неї коротка стрижка, маленькі очі у великій оправі й дуже багато історій.

Сама ж Ема на правах господині підганяє хатніх працівників.  і часу на гостей у неї немає. Сервірування, треба сказати, на найвищому рівні.

А я сиджу, намагаючись запам'ятати імена усіх нових знайомих і збагнути, що забула серед їхнього кола. Я вже збрехала про те, що переїхала сюди через те, що мій чоловік відкрив тут нову філію, і що він працює у сфері розваг. Бляха, я й не знала, що можу бути настільки брехливою.

— То як надовго ти тут?

— Поки не знаю. Все залежить від чоловіка, — даю ухильну відповідь Катерині. І їй, здається, байдуже, про що говорити, аби тільки не закривати свого рота.

Роблю глибокий вдих і ледве стримуюся від того, щоб не закотити очі. У ніс б'є приємний солоний запах, який не дає забути, що тепер я живу поруч з морем. Сама лише ця думка трохи розслабляє.

Тим часом приходить господиня у відвертій червоній сукні й веде за собою ще одну жінку.

— Це Камелія, — представляє її. — Вона дружина голови ради директорів компанії-забудовника. Власне, його компанія побудувала велику частину будинків на узбережжі. Усі ми живемо у цих чудових будинках.

Сама ж Камелія аж порозовіла від цих слів. На її щоках точно не сором, скоріше гордість за свій статус.

Цікава ж компанія зібралася.

І тут господиня доходить до представлення мене.

— А це Вікторія. Вона тепер теж живе тут. До речі, я не знала, що ти одружена.

— То де ж твій чоловік? — запитує Катерина.

— Він у відрядженні. Він часто у роз'їздах і майже не буває вдома.

— Шкода, — каже Ема, а інші дві підакують їй в унісон. Я знаходжу це смішним і ледь стримуюся, щоб не розреготатися.

— Але мушу сказати, що розумію тебе, бо і мій чоловік постійно зайнятий. Саме тому мушу перепросити, але сьогодні він не зможе бути присутнім, — каже рівним, спокійним голосом.

— Але я обов'язково познайомлю вас іншим разом.

І перш ніж хтось із нас щось відповів, Ема вказує одному з… Не знаю, хто він. Але він вмить кладе перед нами паруючий шмат запеченої риби з овочами-гриль. А потім зникає і повертається кілька разів, щоб принести ще і ще їжі. Здається, ми б і за місяць цього не з'їли, але, мабуть, так Ема бачить гостинність. Вона більше не турбується про те, що треба подбати про гостей — усе це робить її працівник. А час від часу з'являється ще й дівчина. Вони ж слідкують і за тим, щоб наші келихи не спорожніли.

— То коли ви придбали цей дім? — зненацька запитує Камелія. — Бо, наскільки мені відомо, його щойно виставили на продаж.

— О, ми не купили його, це для нас поки що не підйомно, — від несподіванки ледве знаходжуся з відповіддю. — Ми орендуємо його.

— Орендуєте? — перепитує і, здається, в її голосі неприхована огида.

— Я не знала, що у нас можна зняти будинок, — додає Катерина.

Я трохи гублюся від їхніх переглядань. Здається, моїй матері в компанії цих напищених курок, які живуть за рахунок чоловіків, було б перебувати куди цікавіше. Я б залюбки знайшла тисячу причин, щоб звідси забратися, та не можу так просто знехтувати запрошенням. До того ж мені обіцяли, що я більше дізнаюся про Дениса. Але поки що жодного натяку на знайомство з ним.

— Сподіваюся, що хоч не подобово, — вставляє Ема, і всі сміються. Але її жарт явно мав на меті зачепити мене. Та я для такої дріб'язкової шпильки занадто товстошкіра.

Але атмосфера трохи змінюється. Посмішки жінок уже не такі широкі, а погляди не такі допитливі. Здається, що вони воліли б знаходитися деінде і лише через обставини мусять залишатися.

— А ти чим займаєшся? — відпиваю з келиха і адресую запитання Емі, бо про нову свою сусідку геть нічого не знаю. Та і сподіваюся розрядити обстановку.

— Та всім потроху, але здебільшого я виховую доньку і допомагаю батькові та чоловікові у бізнесі.

— Бізнес. Це дуже цікаво. А в якій сфері?

— Ми тут зібралися, щоб приємно провести час. Зараз недоречно говорити про справи, — швидко відповідає господиня і відпиває з келиха.

Катя та Камелія, ніби її двійники, повторюють цей рух. Атмосфера перестає бути приємною, натомість якийсь час панує ніякова тиша, аж поки нам не приносять десерти та знову не доливають у келихи.

— Я можу скористатися вбиральнею? — запитую в Еми.

— Звісно. Через ці двері, по коридору ліворуч, — каже та вказує на великі розсувні двері, що з тераси ведуть у будинок.

Я б залюбки роздивилася інтер'єр уважніше, та дуже хочу знайти потрібні мені двері. Від випитого вина тепло приємно розтікається тілом, і я не певна, наскільки рівно йду коридором. І коли вже проходжу столик із напоями в кришталевих карафках, щось притягує мій погляд. Це фото у срібній рамці. Що такого сьогодні пила? Бо мені явно  ввижається Такого ж не може бути насправді.

На знімку Ема з дівчинкою-підлітком років п'ятнадцяти і чоловіком. У нього на пальці обручка, а іншою рукою він обіймає дружину.

Я забуваю вдихнути, а серце пропускає удар. Усередині зароджується і швидко наростає паніка чи то підступає істерика.

— Бляха… — Я дуже добре знаю чоловіка на цьому фото. Треба визнати, донька дуже схожа на нього.

Якщо ви дочитали аж до цього моменту — значить, історія вас зачепила 

Тому не мовчіть. Ваш коментар і лайк — це те, що реально показує мені, чи варто рухатися далі саме в цьому напрямку. Мені дуже важливо знати:
що ви відчуваєте, кого підозрюєте і чи змогла ця історія затягнути вас у свій світ.