Помилка

Звісно, що Тарас знає, де живе моя мати. Він знає про мене багато. Саме це і лякає найдужче.
Він погана людина, і я мусила триматися від нього якомога далі, але зараз він єдиний мій варіант.

— Привіт, що сталося? — відкриває пасажирські дверцята і відразу ж сідає.

Я мовчу, а він чекає. Із собою він приніс запах табаку.

— Хочу запалити, — прошу, бо теж дуже гостро хочу курити.

— Тобі не треба, — заперечує. Він завжди контролював мене.

— Дай кляту цигарку і відвези мене додому, — кажу тоном, який не терпить заперечень. Але Тарас все ще вагається, перш ніж послухатись.

Він дістає пачку з кишені і підпалює мою цигарку перш ніж дати мені. Заводить двигун. Я роблю затяжку і знову плачу. Потім схлипую, аж поки це не переходить в істерику.

Небо, яке цілий вечір хмарилося, також прориває зливою. Лише Тарас уважно дивиться на дорогу, хоч через великі й рясні краплі зовсім нічого не видно. Час від часу тишу розриває звук грому, або блискавка, що б'є десь зовсім близько.

— Зупини кляте авто, поки ми не розбилися, — кажу до нього майже криком. Ніколи раніше не мала сміливості так говорити до цього чоловіка.

І, о диво, він слухається.

Дощ хлеще по вікнах, даху, а я ніяк не можу зупинити кляті сльози. І якого дідька я плачу? Через батька чи Дениса? Як дозволила собі залишитися один на один з Тарасом в авто? А ще, здається, таки доведеться ночувати не вдома.

Рука чоловіка лягає на моє коліно. І я заплющую очі. Тіло пронизує спогадами та теплом.

— Поцілуй мене, — прошу його. Але це звучить як вимога. Не впізнаю власного голосу.

Його губи наполегливі. Шкірянка на ньому рипить від кожного руху, але він, як і я знає, що це станеться. Хіба блискавка влучить в авто і зруйнує цю напругу між нами.

В авто темно. Дощ хлеще так, що я власних думок не чую.

Я розстібаю і знімаю з себе рожеву сорочку в квіточку. Стягую з нього шкірянку і м’яку кофту. Я пам’ятаю це тіло. Відчуваю його м’язи, знаю, що кожен міліметр рук і спини забитий татуюваннями. Темними і химерними, як і його душа. І десь серед цих чорнил він вивів моє ім’я. Viktoriia як знак свого кохання і як знак його удачливості в цьому житті.

Все його тіло напружене, як і моє. Я так сильно хочу відчути його в собі, що відкидаю все, що мало б бути до цього. В мені забагато болю. Стільки всього сталося, що якщо я не вивільню це зараз, то просто зірвуся. Я не витримую і залажу до нього на коліна. Труся своїм об його тіло. Від нашого дихання запітніли вікна.

Ніколи до цього не дозволяла собі такої сміливості з Тарасом, навіть у ліжку. Та, здається, Денис, виточив у мені нові грані.

Коли він всередині, я видаю голосний звук. Тарас сприймає це як заохочення і змушує мене стрибати швидше. Його дотики грубі і власницькі. Але я все одно заплющую очі і уявляю Дениса. Ця фантазія така реальна, що навіть відчуваю його аромат.

Я готова закінчити і хапаю Тараса за волосся, поки мої м’язи скорочуються. І щойно я кінчила, встаю з нього і шукаю свій одяг.

— А тепер відвези мене додому, — кажу тоном, який не терпить суперечки.

Він ніколи раніше не знав мене такою, тому навіть не намагається сперечатися.