Манік

Зранку я прокидаюся з головним болем і твердою впевненістю в тому, що просто накрутила себе. І Денис поїхав по роботі. Мені трохи навіть соромно через те, що він дзвонив, а я не дала йому права розказати, що насправді сталося.

А прокинулася зранку через нігті та стрижку. Треба сказати, що Ольга, моя майстриня, любить з мене познущатися. Та на що тільки не підеш, щоб мати гарний вигляд.

Проїхавши пів міста, заливши в себе велику склянку кави з молоком і, звісно ж, не поснідавши, я прийшла саме вчасно, щоб майстриня мене прийняла.

— Привіт, сідай, — запрошує Ольга, оглядаючи мене з ніг до голови. — Щось вигляд маєш пом’ятий. — Каже те, що я і так знаю. Вчорашній розпач навіть тоналка не змогла замастити.

—  Погано спала?

— Нормально я спала, — кажу швидко та трохи агресивно.

Ольга хмикає. Не вірить. І навіть не намагається приховати це. Що тут скажеш, вона вже давно моя майстриня манікюру.

— Вибач, просто зовсім немає настрою.

Вона бере в руку мій палець і оцінює покриття та дивиться так, ніби їй належить прийняти найважливіше у світі рішення.

— Пропоную зробити щось яскраве, а ти поки розповідай, що сталося.

— Сталося… Та нічого не сталося.  З останнього мого візиту до тебе в мене з’явилися відносини. А тепер він поїхав в Одесу. Навіть не знаю, чому так розсердилася вчора на це. Просто, розумієш, він мав прийти в гості з подругами познайомитися, а сам поїхав і телефон вимкнув.

—  Ого. Ти ж в курсі, що пройшло лише чотири тижні.

—  Все і справді сталося занадто швидко. —  Погоджуюся. 

— Вікусь, — видихає і вмикає фрезу, — ти знаєш, що я не вмію брехати і кажу, що думаю. Тепер я думаю, що може він так терміново поїхав, бо когось має в тій Одесі?

— Боже, Олю, тільки ти можеш  зробити такі припущення. — Відповідаю голосно, і дехто з інших клієнтів оглядається, і навіть майстриня в іншому кінці салону піднімає голову і уважно дивиться на мене, перш ніж повернутися до роботи.

— Я не стверджую, що це так, але знаєш, я багато вислухала, сидячи тут. Зазвичай я не помиляюся.

— Ми ще навіть не поговорили про це, — зізнаюся. Мабуть, я мала б лютувати на таку її прямоту, але як можу сердитися на цю кляту розкішну білявку з очима бембі і язичком, що збісив би самого диявола?

—   І краще було б якби ти помилилася. —  Кажу їй з докором. Але їй зовсім не соромно за свої слова.

Вона слухає, але свою роботу знає. Саме через те, як швидко і якісно Ольга робить манікюр, я готова пертися в інший кінець міста вранці.

Мить між нами дзвенить тиша, і я відчуваю потребу її порушити.

— Вчора очікування затягнулося, зрештою ми напилися, а сьогодні я вперто не беру телефон до рук. Якщо там щось погане, то я не хочу про це знати. Ну знаєш, треба зібратися, для такого, з силами.

— Ну ти ж розумієш, що вам доведеться поговорити.

— Звісно. Я ж не зовсім дурепа.

— Добре, як скажеш, — каже, сміючись і покриваючи топом перший ніготь.

— Розкажи, який він? Що ви робили? — запитує з натяком на гарячі подробиці.

— Ми робили все, — відповідаю, підморгуючи. — І секс з ним це ніби потрапити в рай. Знаєш, він той чоловік, якому подобається сам процес. Я ніколи не думала, що можу так багато разів кінчити за ніч. А ще він просто як з обкладинки. Високий, мязистий. Має багато грошей і нудну роботу. Все в ньому так і притягує до себе.

— Тепер зрозуміло, чому ти така сумна, що він поїхав. Хороший трахар — це рідкість у наш час.

— Трахар? Боже, звідки ти знаєш такі слова? І чому з усього, що я сказала, ти почула лише про секс.

— Люба, те, що я одружена, зовсім не означає, що я нічого не знаю. І до того ж розмови про секс найцікавіші.

— Якби ти не нагадала, то я б і забула про цей факт. У моїй уяві дружини ходять у паранджі і на короткому повідці.

—  Ну, ну. Ось одягне хтось на тебе перстеник, і тоді подивимося, якою ти станеш. —  Тепер її черга ображатися.

— Дякую, звісно, що ти заспокоюєш мене і за жарти. Та ти як ніхто знаєш, що я вже мала токсичні стосунки і, чесно кажучи, з мене досить. Якщо він мудило, то нам не по дорозі.

— Просто поговоріть для початку. Знаєш, розмови — це важливо.

— Чур, я не доплачуватиму тобі за сеанс психолога.

— Якби я брала за це гроші, то давно купила б собі «Порше».

— Ого, в тебе й замашки, — все ще намагаюся жартувати. Але в голові стукає думка: а що як Оля права в тому, що казала раніше?

— Ти любиш його? — запитує Оля.

Я відкриваю рот, але нічого не сказавши закриваю. Я кладу руку в лампу і далі мовчу.

Я знаю відповідь, але не можу проговорити це вголос.

— Вікусь? — каже тихіше. А я дивлюся на неї. Розумію, що відповідь є, вона крутиться всередині. Але якщо я проговорю все вголос, це перестане бути просто знайомством в інтернеті. Весь останній місяць стане реальністю.

— Вік, твій телефон, — каже Ольга.

Я дивлюся на екран.

Тарас?

Чому він телефонує? Тільки його зараз не вистачає в моєму житті.

Я перевертаю телефон екраном донизу.

— Це Тарас, — шепочу.

— Він все ще не дає тобі спокою?

— Інколи мені здається, що він залишить мене в спокої лише тоді, коли я помру.

—  Або сам докладе до цього руку. — Спокійно каже Ольга.