Сумніви

Я методично домиваю посуд, хоча залишилося всього два келихи. Бляха, що це було?

Він правда хоче, щоб я повелася на це? Вимикаю воду, витираю руки. Беру телефон в руки, і пальці вже стукають по екрану, щоб написати щось образливе, але потім я заспокоюю себе.

Хто я для нього? А він для мене? Ми разом менше місяця. Чого ти хотіла?

Кидаю телефон на стіл і впираюся руками в його краї. В грудях пече. Коли я дозволила йому так глибоко залізти мені під шкіру? Треба визнати, що я закохалася в чоловіка, про якого нічого не знаю. Мені ніколи раніше не було так добре, як з ним, але хто ми одне одному і що між нами? Що я знаю про нього, крім його імені?

Від нього було багато уваги: широкі жести, море квітів, переписки до ранку і божевільна близькість. Я ніколи не мала приводу сумніватися в його щирості. А те, що він зробив, допомагаючи моїй матері? Хіба таке зроблять для когось, щоб просто затягнути дівчину в ліжко?

Віко, заспокойся, кажу собі. У тебе був просто поганий досвід, і коли тобі страшно, ти завжди повертатимешся до всього поганого, що сталося. Та Денис — не Тарас. Денис ніколи не підніме на тебе руку. Хіба ти забула, яким дбайливим на початку був клятий Тарас? Каже інший мій внутрішній голос.

За вікном темно, і у склі — моє відображення. Трохи втомлена, світла сукня, зальопана водою. Дбайливо вкладена зачіска розтріпалася.

Не хотіла б я, щоб він бачив мене в такому стані.

Я так хочу щось написати йому, що на мить аж забуваю, як дихати. Але вимикаю світло в кухні і йду у свою кімнату. Вмикаю старенький ноут, який у мене ще з студентських часів, у пошуковику ввожу: Денис Черненко.

Чекаю, поки прогрузить. Очікую знайти купу людей з таким іменем та прізвищем, але вибиває тільки трьох чоловіків, і всі вони — не він. Знову шукаю, потім перевіряю, чи правильно все ввела. Але все вірно.

Телефон вібрує. Денис дзвонить.

Перший мій порив — відповісти. Я справді хочу почути його голос, задати усі ті питання, що крутяться в голові, виплеснути на нього всю образу або взагалі послати його. Але натомість я перевертаю телефон і дивлюся на екран ноутбука.

Чому інформації про нього немає? Невже він не веде жодних соцмереж?

У голову приходить ідея: пошукати його за фото. І я знову тягнуся до телефона… Бляха, це ж він на свій телефон робив усі фото.

Навіть коли хотіла зробити фото на свій телефон, він переконував, що в нього краща камера. Бляха, як я маю це виправдати звичайними співпадіннями?

Телефон знову вібрує, цього разу повідомлення:

Денис: Ти сердишся?

Хапаю телефон і набираю повідомлення швидше, ніж встигаю себе зупинити.

Я: Є причина, чому маю сердитись?

На екрані відразу з’являються три крапки.

Та бляха, чому відчуття, що Денис прекрасно знає, як саме я почуваюся?

Справді дуже сильно хочу запитати, чому не можу знайти інформацію про нього в мережі, але стримуюсь. Вимикаю телефон і лягаю спати. Не хочеться сьогодні наробити дурниць, про які завтра, коли вплив алкоголю пройде, буду шкодувати.

Але вперше за довгий час я знову почуваю себе так, ніби мене затягує трясовина.