Не в мережі

З кухні розноситься запах запеченої курки, здається, навіть з вулиці можна внюхати цей аромат.
— Ань, треба ще салат зробити. Допоможеш? — запитую, поки роблю ковток вина і намазую канапки.
— Звісно. А який саме ти хотіла салат?
— Знаєш, краще відкрий ще пляшку вина, а салат я сама зроблю, щойно закінчу з цим.
— Чого ви так трясетеся? Це ж ще не весілля, — каже Тіна. Мені б її спокій. Вона вже годину сидить в телефоні та п’є наше вино. А допомагати навіть і не думала.
— Якщо йому не сподобається домашня їжа, присягаюся, що ніколи більше не буду готувати.
— Ніби ти до цього часто готувала? Взагалі, який тебе гедзь вкусив, що ти вирішила стільки всього зробити. Ти ж могла просто доставку замовити?
— Могла, Тіно, могла. Коли будеш свого хлопця з нами знайомити, теж можеш доставку замовити. А я теж так сяду, як оце ти зараз, і буду переписуватися з Денисом, — відповідаю дещо ображена зауваженнями та поведінкою Тіни. Останнім часом вона стала більш ядуча та відсторонена.
— Все з вами ясно, — відповідає Тіна. Підривається зі стільця і демонстративно йде у свою кімнату, забираючи з собою щойно відкорковану Анею пляшку вина.

— Ти теж помітила, що Тіна останнім часом дивно себе поводить? — запитую Аню, що таки полізла в холодильник за інгредієнтами для якогось там салату.
— Вона буває інколи стервозною, але це ж Тіна. Вона, коли щось каже, слів не добирає. Хіба що інколи більш розсіяна. Та й таємнича дуже. Вона про свого кавалера нічого не розказує.
— А я думала, що то тільки мені. Ну бо я останнім часом багато часу з Денисом проводжу.

Дивлюся на годинник і розумію, що вже й стіл треба накривати. Закінчую зі стравами. Дістаю посуд, прибори та серветки. А потім вирішую, що все ж треба покликати Тіну до нас і йду кликати її.

— Тін, ти чого? Ходи до нас, а то пити вино на самоті — поганий знак.
— Та ну вас. Ви завжди до всього придираєтеся. Особливо ти, — каже, все ще трохи ображена, але з ліжка злазить і йде коридором за мною в кухню.

Тіна тягнеться за канапкою, і я б’ю її по руці, від чого всі троє сміємося. Аня в цей час відчайдушно ріже салат, і жодна з нас не знає, що саме це буде за салат. Усередині — приємне передчуття, змішане з хвилюванням. Знову зиркаю на годинник.

— Він трохи спізнюється.
— То позвони йому! — пропонує Аня.
— Та в Києві постійно затори. Нічого страшного. Нам нема куди поспішати.
— Це поганий тон — кавалеру спізнюватися на знайомство з подругами дівчини, — вставляє Тіна і піднімає келих, щоб ми випили.

Зрештою все готово, і ми сидимо за столом в очікуванні.
Тут могла б бути моя мати з батьком, але батько вже роки як мертвий. А мати стала жінкою, яку б я покликала на таку подію в останню чергу.

Коли проходить ще двадцять хвилин, я починаю дедалі частіше поглядати на екран, поки зрештою не пишу Денису:

Я: В тебе все добре?

Але він не в мережі.

Ми допили чергову пляшку вина. Надворі вже починає вечоріти. Я виходжу ніби в туалет, але беру з собою телефон. Та він так і не відписав.

Ще за десять хвилин я телефоную йому, і коли оператор механічним голосом сповіщає, що він поза мережею, починаю по-справжньому нервувати.

— Знаєте що, а хай йому. Де запальничка? Хочу запалити свічки і давайте їсти курку, поки вона зовсім не охолола. І відкривайте вже ту кляту пляшку вина.
— Це остання, — каже Аня, явно збентежена моїм перепадом настрою. Ще дві хвилини тому вони боялися стояти біля мене.
— Може, щось сталося, — припускає Аня.
— Або він просто забув, — вкотре за вечір уїдливо коле Тіна. І я ледь не зриваюся, щоб бовкнути щось колюче у відповідь. Та натомість лише ширше посміхаюся та сама тягнуся, щоб відкоркувати останню пляшку.
— Зате коли б ми ще приготували та поїли домашньої їжі. І треба сказати, що дуже навіть непогано, — намагається підбадьорити Аня.
— Знаєш що, Вік. Якщо він так тебе продинамив, щось тут нечисто. Я б на твоєму місці викликала таксі і поїхала до нього.
— Тін, чого ти шукаєш у всьому підвох. Він дорослий, серйозний чоловік. У нього купа роботи, питань, що не терплять зволікання. Якщо не прийшов, то це щось серйозне. А може, ще прийде, — кажу, та не знаю, чи вірю у власні слова.
— Давайте краще прикінчимо цю пляшку і, поки ще зовсім не п’яні, ходіть до мене зробимо селфі.

Всі погоджуються на цю ідею. Потім ми граємо в правду і брехню. Зрештою, трохи п’яна і геть виснажена, я ховаю все до холодильника. Аня ще годину тому пішла спати, а Тіну забрав хлопець.

Сиджу на кухні розбита. І мало не плачу. Хочу піти спати, та мушу помити посуд.

Чому так сталося? І що взагалі сталося? Чи він просто продинамив мене?

Я майже домиваю посуд, коли приходить смс.

Не турбуючись, що заляпаю піною екран, хапаю вологими руками.

Денис: Вибач. Дещо сталося. Мусив поїхати раніше. Як приїду все владнаю. Добраніч.