Вирішені питання

Я ще не відійшла від шоку після ранкового дзвінка матері, а світ довкола знову починає рухатися в шаленому темпі.

Денис заспокоїв мене, посадив на м’який диван у столовій, приготував сніданок, якого я майже не торкнулася.

Час спливає, ніби уповільнюючись.

Тепер він говорить по телефону в іншій кімнаті, але я чую уривки розмови і вкотре цей чоловік дивує мене.

— Друже, зроби послугу.
— Я розумію.
— Ти ж знаєш, я не залишуся в боргу.

Просто зараз вирішується питання маминого кредиту. Він телефонує, домовляється, запитує та вимагає. Його голос то  приязний, то грубий і вимогливий доноситься уривками та фразами знову і знову.

Я не знаю, скільки пройшло часу, але здається зовсім небагато, перш ніж він закінчує черговий дзвінок і повертається до мене.

— Чому ти не торкнулася їжі? — запитує, і в його голосі звучить здивування.

— Немає апетиту, — відповіла, уникаючи його погляду.

— Але, люба, тобі треба поїсти. Тобі потрібні сили для всіх тих брудних речей, які я планую з тобою зробити.

— Ти жартуєш, а я тут з розуму сходжу. Знаєш, я, мабуть, таки поїду додому.

— Я можу тебе відвезти. Але якщо в тебе зіпсований настрій через ранковий дзвінок, то не хвилюйся, питання вирішено. Не скажу, що це було просто, але тепер тобі немає про що хвилюватися. Якщо і будуть наслідки, то тільки для мене. —  Останнє він каже майже пошепки.

Я дивлюся на нього, і здається, мої очі зараз випадуть, настільки широко вони розширилися.

— Ти жартуєш? Які наслідки, що ти зробив? 

— Я б міг жартувати про що завгодно, але не про такі важливі для тебе речі.

— Як таке можливо? Ні, ти не міг цього вирішити, та й ще так швидко.. Це ж величезні гроші, — заперечую.

— Твоїй матері мають телефонувати з банку і повідомити про те, що борг скасований. —  Він дивиться на годинник.

—  Зателефонуй їй десь за годину і переконаєшся сама.

— Але як? Як його можуть скасувати? Хто б на це погодився?

— Боже, Віко, ти поводишся так, ніби я тобі розповів щось божевільне. Та й сама виглядаєш дуже збентежено, — каже, але в його голосі чистий спокій.

— На, ось водички попий! — наливає й протягує мені склянку, яку я беру і роблю кілька великих ковтків, аж поки не захлинаюся і починаю кашляти.

Вибігаю у ванну, відкашлююся, вмиваю обличчя і дивлюся в дзеркало. Довго і уважно.

Як він міг це зробити? — запитую себе.

Не можу перестати себе про цн запитувати, але відповіді немає. Лише дивне відчуття, ніби все це вирішилося занадто легко для такої складної проблеми.

Повертаюся в кухню, де сидить Денис. Він скролить щось у телефоні, але, почувши мої кроки, відкладає його вбік.

— Ходи сюди, — каже, пропонуючи замість дивана свої коліна. І я йду.

На ньому звичайні сірі спортивні штани та чорна футболка.

Щойно я сідаю, він обіймає мене і занурюється обличчям у мою шию. Його запах оповиває мене і діє заспокійливо, як і тепло тіла.

А коли цілує, я забуваю про всю тривогу, про все на світі. Знову існуємо лише ми. Та змушую себе відірватися. Бо десь в підсвідомості знову і знову колеться питання, яке потребує відповіді.

— Денисе, але як я можу тобі віддячити? Що я можу зробити, щоб… це владнати?

Він дивиться мені в очі, явно неохочий до цієї розмови.

— Все вже владналося. Немає сенсу переливати з пустого в порожнє. І якщо ти хвилюєшся з приводу того, що ти мені винна щось — забудь. Між нами нічого не змінилося, — він цілує мої губи, а потім знову і знову, аж поки в мене не збивається дихання. Я обвиваю його стан ногами.

— Ти подобаєшся мені, справді подобаєшся. Я втрачаю голову. І цього більш ніж достатньо, щоб зробити для тебе дещо важливе. Але це не означає, що ти мені щось винна — ні зараз, ні будь-коли потім.

— Але як ти залагодив все так швидко? Жодних зустрічей. Може, питання в грошах?

— Якщо ти хочеш знати, то питання завжди у впливові та зв’язках. Але я справді не хочу, щоб ти думала про це. Прийми мою допомогу і зроби мене щасливим чоловіком.

— Дякую! — кажу, і це єдине, що можу сказати, хоча хочеться набагато більшого. Він навіть не уявляє, як багато зробив для нас.

Чому так легко говорить про це? Може, хоче, щоб я почувалася зобов’язаною?

Ніколи і уявити не могла, що опинюся в такій ситуації і що хтось розв’яже   мої довбані проблеми так просто, ніби це простенький кросворд.

— Завжди будь ласка, — каже, ніжно торкається моїх губ.

— Хочеш, щоб я відвіз тебе додому? — запитує так, ніби я вже не мокра від нашої близькості.

— Так, але не зараз, — кажу дивлячись йому в очі. 

Він робить глибокий вдих і я тягнуся губами до його губ, а руки вже самі тягнуться, щоб скинути з нього футболку. Я хочу його, бо він гарячий чоловік, хочу, бо це найменше, що можу дати йому взамін. Хочу його, бо секс — це спосіб забути, хоч на коротку мить, все, що сталося.