Вечір

Ми сидимо в одному з тих ресторанів, де все виглядає занадто вишукано та ідеально щоб почуватися тут затишно.
Я ще навіть не встигаю відкрити меню, як він робить замовлення.
— Мені стейк медіум і віскі, а моїй дамі — салат з лососем, пармезаном і грушею, і келих білого вина.
Він говорить це спокійно, ніби вже знає мою реакцію наперед, але збіса впевнений у тому, що вирішив.

Я повільно піднімаю на нього погляд.
— Звідки ти знав, що мені це сподобається? Це трохи… зухвало — робити замовлення за мене на першому побаченні.

Він дивиться мені прямо в очі.
— Скажи, що я не вгадав — і я вибачусь.

Я мовчу кілька секунд.
Бо справа в тому, що він вгадав.
Повністю.

— Квіти, які я сьогодні отримала, були дуже розкішні. Дякую, — кажу, щоб перевести розмову з теми, яка вичерпала себе, хоча мені все ще цікаво, як він це зробив.

Мені потрібно чимось зайняти руки, тому я наливаю собі трохи води в склянку і кручу її в руках.

— Радий, що тобі сподобалось, та не дякуй, це просто маленька дрібниця, щоб викликати усмішку. Вона в тебе, до речі, дуже гарна.

— Дякую, та якщо ти продовжиш у тому ж темпі, дуже скоро я почервонію.

— Навіть не подумаю, я зачарований, а рожеві щічки зроблять тебе ще прекраснішою.

— Розкажи, чим займаєшся? — запитую і дивлюся на ідеально відпрасовану серветку, щоб не дивитися на нього. Я не така смілива, щоб сказати йому, що теж зачарована ним.

Зрештою, роблю ковток зі склянки і кладу її на стіл. Звук скла об стіл здається занадто гучним. Тільки тут розумію, що з колонок грає класична музика.

Ще з моменту нашої переписки мене тягне до нього. Може, це через те, що ніхто не робив для мене таких знаків уваги, як цей чоловік. Не робив таких відвертих компліментів та широких жестів.
Не можу не визнати, що це зваблює в цьому чоловікові не менше його вроди.

— Ти хвилюєшся? — запитує.

Я знову підводжу очі і поправляю й без того гарну зачіску.
— Не варто. Хочу, щоб тобі було комфортно зі мною. Розкажи, чому танці?

— Це те, що допомагає виражати себе. Ще з дитинства це моя мова душі. Я танцюю стриптиз, і мені не соромно через це. І ніколи не було.

Роблю паузу довгу, перш ніж продовжити.

— Можливо, ти… Це лише танці. В «Солодкому гріхові» дівчата не сплять з клієнтами і не танцюють ні в кого на колінах. Це дає певну свободу та безпеку, — кажу трохи стурбована, бо добре знаю, як зазвичай сприймають мою роботу інші.

— Я ніколи не думав про це в поганому сенсі. Навпаки, я бачив тебе, і те, що ти робила сьогодні на сцені, — просто неймовірно. Твоє тіло дуже пластичне. До самого кінця виступу не зміг відвести погляду.

— Знову компліменти, — кажу з посмішкою і гублюся, бо що відповіси на таке.

Наше замовлення приносять саме вчасно, щоб заповнити тишу.

Роблю ковток з келиха. Вино просто неймовірне, та я не кажу про це, щоб не здаватися простакуватою, щоб не видати себе, що така розкіш мені фінансово недоступна.

— Ти так багато хвалиш мене, але я нічого не знаю про тебе.

— Тоді просто запитай, — пропонує цілком логічний варіант, а його поза виказує комфорт та розслаблення. Час від часу нагадую собі, що витріщатися неввічливо.

— Здається, я запитувала, та не пам’ятаю, що ти відповів: ким ти працюєш?

Перш ніж відповісти, він робить маленький ковток та мимоволі поправляє манжет сорочки.

— Вікторіє, — звертається він до мене, і моє ім’я на його вустах ніби мед. — Моя робота значно нудніша за твою присутність. Чесно, нічого цікавого. Папірці, документи. Маю невеликий бізнес з логістики. Робота нудна та нецікава.

А тоді він прихиляється до мене ближче і тим же сексуальним голосом, але вже тихіше запитує:
— Хочеш десерт?

Та я так наїлася і розслабилася в його компанії, що в мене більше навіть ковток води не влізе.

— Дякую, можливо, іншим разом, — кажу і ловлю себе на думці, що це звучить з подвійним змістом. Змушую себе утримати погляд.

— Тоді буду радий, якщо дозволиш тебе провести.

— Я можу й таксі викликати, — знову щось дивне бовкаю, бо насправді я дуже хочу провести з ним ще хоча б мить.

— Які дурниці. Я майже не пив, тому за це не хвилюйся.

Зараз це було останнім пунктом у списку моїх пріоритетів. Я раділа, що Денис наполягав. Від його вміння тримати себе та голосу я сп’яніла куди більше, ніж від алкоголю.

Було приємно відчути легенькі пориви вітру на своїй оголеній шкірі, коли ми вийшли на вулицю. Я не знаю котра година, але й перевірити не кортить. 

— Дякую, це був прекрасний вечір. Ніколи не міг подумати, що зустріну в цьому похмурому місті таку прекрасну дівчину, — каже Денис і робить крок до мене. Наші погляди прикуті один до одного, і я не можу змусити себе відвести погляд від його прекрасних очей. Він зараз поцілує мене, я просто знаю це, і серце майже до болю б’ється в грудну клітину.

Його губи м’які, а мої чуття заповнюють його дотики, змішані з п’янким ароматом, і я не хочу, щоб це закінчувалося. Та це лише наш перший поцілунок, який Денис, як справжній джентльмен, швидко закінчує, і я видихаю майже розчаровано.

Розплющую очі, але він все ще дуже близько. Його руки на моїй талії, пальці пестять шовкову матерію сукні та шкіру під нею, від чого відчуваю, як тіло відкликається на це кожною клітинкою.

— Знаєш, байдуже на правила. Я хочу, щоб ти погодилась провести цю ніч зі мною. Обіцяю, що це буде найкраща ніч у твоєму житті.

Буде в них секс чи ні?