Фатальна можливість

Сьогодні я хочу бути особливо гарною, тому вирішую одягнути світло-жовту сукню на бретельках.
Я повинна була б його заблокувати, та натомість з нетерпінням чекаю цього побачення.
Своє темне, густе волосся збираю у високий пучок, випускаючи кілька передніх пасом, роблячи образ романтичним та легким. Туфлі на високих підборах ідеально доповнюють образ. Трохи косметики — і виглядаю ідеально, майже.
Хвилююся, мов підлітка, аж руки пітніють.

Телефон вібрує на столику в моїй кімнаті, і я роблю музику на ноутбуці тихіше, щоб відповісти.
— Привіт, — вітаюся, беручи слухавку, трохи гублячись. Телефонує наш адміністратор з роботи. — Ти сьогодні потрібна в клубі.

— Щось сталося? — запитую, присідаючи на край ліжка.

— Сталося, — відповідає схвильований голос Олега, нашого хореографа. — Лєну швидка забрала, вона пошкодила ногу.

— Але вона головна танцівниця, — констатую схвильовано. — Це справді серйозно, без неї головний номер просто розвалиться.

— Отож бо. Але ми не можемо скасувати номер. Ти мусиш приїхати.

У мене побачення за двадцять хвилин, хочу сказати, та я не можу відмовитися. Я місяцями тренувалася, не скажу, що саме заради цього моменту, проте…

— Вже їду.

Я поспіхом збираюся, переодягатися немає часу. Поки спускаюся сходами, пишу Денису:

Я: Пробач, пробач, але дещо сталося… Мусимо перенести побачення.

Денис: Я можу допомогти?

Мало не перечепившись на сходах, вирішую записати голосове.

Я: Один з важливих номерів може зірватися, я мушу вийти сьогодні на роботу, щоб підмінити. Знаю, як це звучить, проте спробуй зрозуміти. Я єдина, хто може замінити дівчину, а вона надовго вийшла з гри, пошкодивши ногу. Її не буде певний час.
Я мушу себе показати.

Денис: Я буду там і підтримаю тебе.

Ці його слова обдають мене теплом та заспокоюють.

Та я нічого не відповіла, бо неслася вулицями на шаленій швидкості, щоб встигнути вчасно.

Може, це прозвучить грубо, та це мій шанс показати, на що я здатна. Шанс стати кимось у сфері, якою горю.

Від стоянки до гримерної майже біжу.

— Привіт, — кажу Олегові, що стоїть на вході й нервово курить.

— Боже, люба, ти приїхала саме вчасно, — каже, обіймаючи мене.

— А тепер біжи, на тебе в гримерці вже чекають.

Я вже відкрила двері, коли він бере мене за руку.

— У тебе все вийде, ти дуже добре це робиш. Сподіваюся, все пам’ятаєш?

— Я впораюся, — кажу. Так приємно від його слів.

У гримерці вже висить готовий костюм, який на мене підшили, бо я худіша, ніж Лєнка.

Мене одягають, як ляльку, і крутять у всі боки. Мене гримують, а я знову й знову повторюю в голові кроки.

Хтось із танцівниць перешіптується, косячись на мене. Це жорстка сфера, коли справа доходить до конкуренції.

І лише коли все готово, і до мого виходу залишається менше хвилини, починаю хвилюватися по-справжньому. Але потім згадую, хто я, і що довелося пройти, щоб досягти того рівня, де я є зараз. Враз стаю іншою особою — розкутою і впевненою.

Довкола мене люди та інші танцівниці, але зараз є лише я. Оголошують наш номер, і, усміхаючись на всю ширину, виходжу.

Почуваюся королевою, на яку всі дивляться. На мені золотий ліфчик і корона — я королева, і кожен мій крок ідеальний.

У стриптиз-клубах рідко використовують повітряне кільце, але саме цей номер робить фурор. Опускають велике металеве кільце, і я чіпляюся за нього. Всередині все тремтить, але це приємне хвилювання.

Давай, дівчинко, покажи все, чого тебе вчили, і хай усі ці люди не зводять з тебе погляду.

Я літаю та кручуся, підо мною інші танцівниці — як шахи на дошці, кожен виконує свій рух.

Номер закінчується, і я йду за куліси. Все сталося надто швидко, але знаю, що добре впоралася.

— Це було прекрасно, — каже Олег. — Я знав, завжди знав, що ти зможеш.

— Дякую, — щиро відповідаю, намагаючись відсапатися, поки з мене знімають корону.

— Знаєш, я створю для тебе особливий номер. Така зірка, як ти, може палати куди яскравіше. І дякую, ти врятувала наші дупи.

— Рада, що ти нарешті помітив мій потенціал, — кажу з викликом. Якась невідома сила керує мною, і мені нарешті не страшно визнати, що я можу значно більше, ніж роблю зараз.

— І якщо ти справді створиш для мене особливий номер, ми обоє з цього виграємо.

У цей момент Вітя, наш адміністратор, вносить у гримерку букет, за яким його майже не видно. Я ще не встигаю зрозуміти, які саме це квіти, але вже точно знаю, для кого вони.

— Це тобі, — каже Вітя і кладе великий букет ніжно-рожевих півоній просто переді мною на підлогу.

— Їх передав симпатичний чоловік, — каже, підморгуючи. — Просив передати, що він чекатиме на вулиці.

Боже, здається, я по-справжньому закохуюся в нього. А в нас навіть ще не було жодного побачення.