Поїхали, або проїхали

Першим моїм поривом було просто послати його або надалі просто ігнорувати повідомлення. Видалити додаток і забути про все це божевілля як про страшний сон.
Але ж, бляха, я можу просто запитати в нього. А якщо він зіллється сам — так буде навіть краще.

Я: Як ти дізнався, на яку адресу відправляти квіти?

Денис: Радий, що ти запитала, але справжній джентльмен не розкриває своїх таємниць. Скажу лише, що все було законно. Ти велика дівчинка і маєш розуміти, що для чоловіка, який хоче зробити приємно своїй дамі, не існує нічого неможливого.

Бляха, його слова звучать як раціональна відповідь, чому тоді все це і далі бентежить мене?

Це все через твою надмірну тривожність, через дурного колишнього, який навіть себе не любив, — заспокоює мене внутрішній голос.

Я: Ти б міг просто запитати в мене адресу. Я не зануда і все таке. Але просто не роби більше так. Хоча ти вже й так знаєш, де я живу.

Денис: Пробач, якщо це змусило тебе хвилюватися. Я робив це з найкращими намірами.

Я: Проїхали. Квіти все одно гарні.

Тепер я почувалася по-ідіотськи, бо отримала такі прекрасні квіти і все одно чимось незадоволена.

Денис: То чи все ще можу сподіватися на побачення? Обіцяю виправитись.

Я: Хах, то ти все ще хочеш зі мною на побачення?

Все так швидко завертілося, та тепер я не можу і на хвилинку відкласти телефон. Як божевільна чекаю від нього смс. Вже три рази послухала його голосове і точно не заради змісту зробила це.

Невже це справді зі мною відбувається?

Денис: Просто скажи, коли і де?

Я: Насправді я маю не так багато вільного часу, і вихідні в мене не як у нормальних людей. Я не працюю в середу та четвер. Якщо тобі підходить, то на найближчі вихідні плану не маю. Проте зважай: до обіду на побачення не піду. До обіду я сплю.

Денис: Ммм, Вікторія, то ти сплюшка? Хочу побачити тебе якнайшвидше. Уточню, що я по роботі, й до обіду відпишу.

Я: То ти ще й працюєш? Розкажеш ким?

Повтикала в телефон ще дві хвилини і, зрозумівши, що він уже не онлайн, вирішила зробити щось корисне. Поснідати, наприклад.

— Як справи на любовному фронті? — запитала Тіна. Вона сиділа за обіднім столом, щось роблячи в ноутбуці та гризла яблуко.

— У тебе чуйка, — відповідаю, сміючись, паралельно смажачи яйця. — Якраз переписувалися з Денисом, він кличе на побачення.

— Це ж офігенна новина.

— Можливо, це навіть буде щось дуже незабутнє. Але знаєш, мене дещо турбує, — кажу стишеним голосом, ніби боюся, що ще хтось почує нашу розмову.

Накриваю пательню кришкою і сідаю за стіл. Подруга, що сидить навпроти, відривається від екрана монітора й уважно дивиться на мене.

— Він пропонував тобі щось непристойне? — запитує, і посмішка розповзається її обличчям.

— Ага, дуже смішно, але ні. Але він звідкись дізнався мою адресу, щоб доставити квіти. І, здається, бачив нас у клубі в ніч прем’єри.

— І що з цього тебе насторожує?

— Та все разом, якщо чесно, — зізнаюся їй. — Знаєш, все якось занадто ідеально, а ми ще навіть не були на першому побаченні.

— А може, ти просто боїшся закохатися?

Я фиркаю, та виходить не надто впевнено.

— Я вже не підліток і керуюся не гормонами. Цілком можу дати раду емоціям, — відповідаю і запитую себе, кому ж насправді намагаюся це довести.

— Але те, що він дізнався адресу, щоб відправити розкішний букет квітів, тебе все одно гризе? Слухай, зараз за потреби будь-хто може дізнатися особисту адресу. Я б на твоєму місці не панікувала через таке. Краще запитай, може, в нього є брат-близнюк або гарний друг при грошах. Я б теж була не проти, якби мені хтось припхав на п’ятий поверх такий букет.

— Як то кажуть: «Коня кують, а жаба ногу підкладає», — жартую з подруги і намагаюся зрозуміти, куди ж котиться моє життя.

— Дивись, бо яєчню спалиш.

— Бляха, — швидко встаю і вимикаю плиту.

— А може, він і справді серійний вбивця, який тепер знає твою адресу, й мою до речі теж, і ще й Ані. І завтра про нас напишуть у газеті.

— Тобі б, люба, романи писати. Якщо й напишуть, то точно не в газеті. Їх узагалі ще хтось випускає? Скоріше, хтось розповість про це у відео або вийде стаття. Це максимум уваги, яку ми отримуємо після смерті.

— Боже, яка ти моторошка, з ким тільки я живу? Ти як хочеш, а я до клубу планувала розвіятися трохи. Може, сходимо на каву. Я хоч і не твій кавалер, та пригощаю.

— За пів години буду готова, — кажу і, забувши про сніданок вдома, біжу переодягатися. Яйця все одно підсмажила, смакуватимуть як гума.

Коли виходжу з кімнати в короткій жовтій сукенці, подруга вже стоїть біля дверей, демонстративно вдаючи, що давно чекає. Та я чула, коли вона вийшла.

— Що? Лише сумочку візьму.

Телефон вібрує, і я автоматично відкриваю додаток.

Денис: Якщо все у силі, заїду за тобою в четвер. О шостій чекатиму.

— Бляха.

Але він проігнорував моє питання щодо роботи. Цікаво, чому?

— Що сталося? — запитує Тіна.

— Щось таки сталося…