Шопінг

Я дуже спізнювалася, тому не встигла поснідати, але без кави я б в житті не вийшла з квартири.
Сподіваюся лише, що не буде заторів. До моєї масажистки їхати хвилин двадцять, і це якщо без заторів.
Після вчорашнього трохи боліла голова, але небо тішило хорошою погодою. Поки їхала, екран телефону засвітився, але я не мала як перевіряти повідомлення, адже була зосереджена на дорозі. У пам’яті спалахнуло, як дівчата вчора зареєстрували мене в додатку. В пам’яті спалахнули фото того чоловіка, Дениса. Здається, так його звати. Він дуже симпатичний, якщо це, звісно, його фото. Цікаво, що такі чоловіки, як він, роблять у застосунках для знайомств? — Я трохи зависла на цій думці і навіть не помітила, як приїхала до місця призначення. Здається, навіть вчасно.

— Привіт, Вікусю, — з порогу привітала Інна, моя масажистка, до якої ходжу вже кілька років. Колись я під час тренувань травмувала ногу, і тренер порекомендував її як хорошого спеціаліста. І тепер своє тіло довіряю лише їй.

— Привіт. Пробач, що так давно не була. Я чесно дуже-дуже хотіла потрапити до тебе, але ми готувалися до виступу і часу ніяк не було.

— Розумію, люба, — відповідає з посмішкою, підготовлює для мене масажне крісло.

— Ми, до речі, вчора були у вашому клубі. Треба сказати, що такого яскравого шоу я ніколи не бачила. І хлопець мій погляду не міг відвести від ваших пружних дуп.

— Це комплімент? — запитую, роздягаючись та зав’язуючи своє каштанове волосся резинкою.

— Звісно, дорогенька. Таке воно сучасне мистецтво, і хто ми такі, щоб його не зацінити?

— Дякую, твої слова, та ще й з самого ранку — просто як мед для моїх вушок.

— Все готово, можеш лягати, — запрошує дівчина, вказуючи на крісло. — Сьогодні, як завжди, чи ти хочеш щось інше?

— Все як завжди, погоджуюсь. І приділи, будь ласка, особливу увагу поперековому відділу. Інколи відчуваю там дискомфорт, але, можливо, це через надмірні фізичні навантаження.

— Що, так і не знайшла собі хорошого масажиста? — запитує Інна, розтираючи масло по спині.

— І ти туди ж? — сміюся, але вже заплющила очі і розслабляюся під її вправними ручками.

— Ми вчора трохи сиділи з дівчатами. Відмічали аншлаг і все таке. Так уяви собі, Тоня вирішила, що мені додатку для знайомств не вистачає. Для повного щастя.

— В мене так сестра з чоловіком познайомилась. І вже три роки живуть. Тому я, звісно, ні на що не натякаю. Але спробуй, може і ти там своє щастя знайдеш.

— Цікаво, — кажу задумливо. А я думала, що це додаток лише для пошуку сексу.

— Ну знаєш, хто що шукає.

— Твої руки мов у тієї богині, — муркочу, коли вона масажує плечі.

Після процедури знову чашечка кави і, маючи трохи часу, вирішила пошукати для себе нові босоніжки, адже літо майже почалося, а я досі не знайшла собі зручного взуття. Прямуючи до машини, мене зупинив силует людини, що пройшла з іншого боку вулиці, і на мить я втратила орієнтацію в просторі. Серце шалено забилося. Та придивившись уважно, зрозуміла, що це лише чоловік, що дуже нагадує того, зустрічі з ким я волію уникати.

Сідаю в авто, пристібаю пасок безпеки, але перш ніж рушити, дивлюся в дзеркало. Там все та сама я з посмішкою і новою помадою на губах. Телефон, що кинула на сидіння поруч, знову світиться та вібрує. І як би сильно я не хотіла приділити цей день лише собі, рука все одно мимоволі тягнеться до нього. Та, ввімкнувши його, майже з полегшенням розумію, що це лише повідомлення з додатку для знайомств. В мене два нові повідомлення.

Денис: Привіт, красуне.
Денис: Здається, це тебе вчора я бачив у «Солодкому гріхові». Якщо помиляюсь, пробач. Та сподіваюся, що це була справді ти.

Це смс викликає в мене усмішку, і перш ніж усвідомлюю, вже друкую відповідь.

Я: Привіт. Ні, це справді була я. Ну принаймні одна серед дівчат, яких ти бачив, точно була я.

Відповідь приходить миттєво.

Денис: Гарні крила. Я б політав з тобою.

Він справді був там.

Я: Боюся, ми б розбилися.

Денис: Чим займаєшся?

Я: Планую з’їздити в торговий центр за туфлями. А ти?

Денис: Працюю. Хочу зробити для тебе приємність. Кинь номер картки і суму. Хочу заплатити за твої покупки сьогодні.

Це його смс викликає в мене усмішку до вух. Навіть якщо це жарт, він викликав у мене більше емоцій, ніж мав би.

Я: Чи не дуже широкий жест?

Денис: О, звісно, що ні. Вікторіє, ти заслуговуєш на значно ширші жести.

Я: Де підвох?

Якийсь час відповіді немає, і я заводжу авто та, як і планувала, їду до торгового центру. Але щось всередині знову тягне мене взяти телефон у руки, коли чекаю, поки для мене знайдуть туфлі потрібного розміру.

Денис: Я турок, і наступним буде фото інтимного характеру. ЛОЛ.
Денис: То як, туфлі вже обрала? Якщо ні — не думай, бери. Вони точно гарні на твоїй ніжці.

І я справді купую їх, хоч і каблук божевільно високий на цій парі.

Денис: Я чекаю карту.

Я: Не жартуй так, бо змушу купувати для мене весь одяг.

Денис: Я і не проти.

Я: Де підвох?

Трохи не по собі від таких пропозицій. А може йому потрібен номер картки, бо він шахрай? Але я все одно ризикую.

Денис: Шкода, що дуже зайнятий і не можу скласти тобі компанії, але до туфель потрібна спідничка. І випий кави.

Я перевіряю рахунок і трохи офігіваю. Те, що почалося як жарт, вже на жарт не скидається. Він закинув на мою картку суму, що дорівнює середньостатистичній зарплаті в моєму місті.