Розділ 18: Ефект розірваної бомби

Наступні кілька днів для Олі перетворилися на сюрреалістичну казку, де головним режисером раптово став Артур Зарецький.

Людина, яка ще тиждень тому жила виключно дедлайнами, судовими позовами та корпоративними стратегіями, тепер перетворилася на надзвичайно тривожного майбутнього батька. Наступного ж ранку після їхнього примирення під дверима квартири з'явився кур'єр із цілою коробкою органічних фруктів, найсвіжіших вітамінів та якимось неймовірним довідником для вагітних. А сам Артур зателефонував рівно о сьомій ранку — вперше в житті не для того, щоб обговорити бізнес, а щоб запитати, чи добре вона спала і чи не нудить її від ранкової кави.

Оля сиділа на своїй кухні, тримаючи телефон біля вуха, і намагалася зберігати суворий тон, хоча губи самі розпливалися в усмішці.

— Зарецький, якщо ти ще раз надішлеш сюди ящик імбиру та спеціальну подушку для вагітних, я почну кидатися ними в твою охорону, — із удаваним обуренням промовила вона, роблячи ковток звичайної води. — Я вагітна, а не хворенька. Я продовжую працювати.

— Ти працюєш по дванадцять годин на добу, і це нездорово, кошеня, — його оксамитовий голос звучав у динаміці занадто спокійно, але в ньому відчувалася сталева залізобетонна впертість. — Я вже домовився з твоїм бухгалтером. Наступные два тижні половина твоїх звітів перерозподіляється на відділ фінансів. А сьогодні ввечері я заїду за тобою. Ми їдемо на вечерю до Воронцових.

Оля лише змовницьки всміхнулася. Вона знала, що сперечатися з ним зараз — собі дорожче, та й приховувати їхнє примирення від друзів, які й так усе знали першими, не було жодного сенсу.

За кілька годин Артур і Оля стояли на порозі квартири  Воронцових. Артур тримав її за руку, при цьому оберігаючи кожним рухом так, ніби вона була зробідного кришталю.

Коли двері відчинилися, на порозі з'явилася Анна з широкою, сяючою усмішкою, а позаду неї виднівся Максим із пляшкою колекційного віскі та двома келихами в руках. Вони вже все знали — саме тут Максим із Анею першими розставили всі крапки над «і».

— Ну нарешті! — радісно вигукнула Аня, одразу ж затягуючи Олю в обійми, але намагаючись обіймати дуже обережно. — Ми вже думали, ви кілька тижнів будете з'ясовувати стосунки. Проходьте!

Вони пройшли до затишної вітальні, де на підлозі галасливо гралися Матвій і Данил.

Максим поставив пляшку на стіл, підійшов до Артура і з легкою іронією потиснув йому руку, дивлячись на те, як той не зводить очей з Олі.

— Ну що, Зарецький, — хмикнув Воронцов, наливаючи у келихи віскі для себе і гостя. — Дивлюся, твої стратегічні плани зазнали краху. Тепер твоїм головним шефом є зовсім інша людина.

Артур прийняв келих, але навіть не торкнувся його, спостерігаючи, як Оля сміється разом із Анею. На його обличчі з'явилася та сама рідкісна, справжня усмішка, якої раніше не бачив ніхто, крім Олі.

— І знаєш що, Максиме? — спокійно відповів Артур, роблячи крок до дивана, де сіла Оля, щоб одразу опинитися поруч і накинути на її плечі кашеміровий плед. — Це найкраща поразка у моєму житті.

Аня кинула теплий погляд на подругу, а потім перевела його на Артура, радіючи, що цей складний і запеклий світ бізнесу зрештою поступився місцем чомусь набагато більшому.

Матвій і Данил раптом покинули свої машинки й підбігли до дивана. Матвій, старший на кілька хвилин, серйозно подивився на Олю, а потім на її живіт.

—тьотю Олю, а малюк буде з нами гратися? — довірливо запитав малий, зазираючи їй в очі.

Оля ніжно погладила хлопчика по голові, відчуваючи, як усередині все тане від тепла. Вона кинула погляд на Артура, який сидів поруч, обіймаючи її за плечі з такою впевненістю і силою, що будь-які сумніви остаточно розчинилися.

— Скоро буде гратися, Матвію, — усміхнулася Оля. — Обіцяю.

У вітальні панував затишний хаос, сміх дітей і тихі розмови дорослих. Буря ущила, шторми залишилися позаду, і тепер на них чекало справжнє, спільне життя — без масок, без стратегій і без прихованих ходів.