Розділ 5: Поле бою без правил

​Ліфт безшумно відчинився, поглинувши Зарецького, але напруга, яку він залишив по собі в приймальні, здавалося, осіла на стінах густим шаром сірого пилу.

​Максим усе ще важко дихав, засунувши руки в кишені брюк і дивлячись на двері ліфта так, ніби хотів випалити їх поглядом. Анна обережно торкнулася його плеча, намагаючись збити цей зашкальний градус люті.

​— Максиме, підемо в кабінет. Ти ж казав, що в нас є план "Б", — м'яко промовила вона, переводячи погляд на чоловіка.

​Він кивнув, хоча щелепа залишалася напруженою доти, доки вони не зникли за скляними дверима кабінету.

​Оля лишилася стояти посеред приймальні сама. Серцю чомусь зовсім не хотілося заспокоюватися — воно гупало десь у горлі, а в крові досі бурлив той самий отруйний коктейль із адреналіну, шоку та... зухвалої, незрозумілої радості. Артур Зарецький. Головний ворог Воронцова. Чоловік, який перевернув її світ за одну ніч, виявився не просто випадковим красунком із бару, а акулою бізнесу, що зараз цілеспрямовано йшов по головах.

​«Ідеально, просто ідеально, Олю, — промайнуло в голові. — Ти не могла знайти собі когось простішого? Наприклад, сантехніка чи хоча б бухгалтера з іншої галузі?»

​Вона глибоко вдихнула, підхопила свою смарагдову папку і вже збиралася йти до виходу, коли перед її очима несподівано з'явилася рука з чорним конвертом.

​— Ольго Вікторівно, це вам, — розгублено промовила секретарка, дивлячись на запечатаний конверт із щільного паперу із золотим тисненням. — Щойно передали з листом від курьєрської служби «Z-Holdings». Просили вручити особисто в руки.

​Оля насупилася. Вона повільно взяла конверт. Папір був дорогим, холодним на дотик. На лицьовому боці каліграфічним почерком її імені не було — лише абревіатура: «Для О. В.».

​Оля не стала відкривати його в приймальні. На ватних ногах вона дійшла до своєї машини на підземному паркінгу, зачинилася в салоні і лише тоді розірвала щільний папір.

​Звідти випала ще одна чорна візитка — точно така сама, як та, що досі лежала в її домашній тумбочці. А на звороті ручкою було написано коротке, нахабне повідомлення:

​«Вечірнє засідання комітету з порятунку моїх нервів відбудеться сьогодні о 20:00 в ресторані "Bel Air". Я забронирував столик на терасі. Запізнишся — почну пити вино без тебе. А ти ж знаєш, як я не люблю ділитися».

​Оля дивилася на цей почерк і відчувала, як усередині борються дві стихії.

З одного боку — голос розуму кричав, що це пастка. Артур Зарецький — небезпечний ворог її найкращої подруги. Будь-який зв'язок із ним може зруйнувати не лише її репутацію, а й довіру Анни. Це гра з вогнем, де в неї немає шансів вийти сухенькою.

З іншого боку — кожна клітинка її тіла, яка ще пам'ятала його руки, губи і той дикий, первісний ритм ночі, вимагала кинути все, зірвати плани і з'явитися там рівно о восьмій.

​— Здурів... Абсолютно здурів чоловік, — прошепотіла вона в порожнечу салону, але на губах чомусь розцвітала широка, абсолютно неконтрольована посмішка.

​Рівно о 20:00 Оля піднялася на відкриту терасу ресторану «Bel Air», що нависав над вечірнім містом, залитим вогнями. Вона одягла чорну шовкову сукню-комбінацію довжиною міді, яка підкреслювала кожну лінію її фігури, й високі підбори. Накинутий на плечі білий блейзер додавав образу необхідної ділової холоднокровності.

​Вона хотіла виглядати неприступною. Але весь її план розсипався на тлі того, що вона побачила.

​Артур сидів за крайнім столиком біля скляної огорожі. Він знову був без піджака, в білій сорочці з розстебнутим коміром. Перед ним стояло відерце з охолодженим шампанським. Коли Оля підійшла до столика, він навіть не став чекати, поки підбіжить офіціант — сам підвівся, відсунув для неї стілець і повільно схилився до її вуха, коли вона сідала.

​— Я знав, що ти прийдеш, — його голос пролунав тихо, але в ньому чітко чулися нотки переможця. — Занадто добре вивчив тебе за ту єдину ніч.

​Оля граційно влаштувалася на стільці, закинувши ногу на ногу, і кинула на нього холодний, пронизливий погляд.

​— Не переоцінюй свої таланти, Зарецький, — стримано промовила вона, розгортаючи серветку. — Я прийшла виключно тому, що мені нудно сидіти в п'ятницю ввечері вдома. І тому, що хочу подивитися в очі людині, яка намагається влаштувати вендеету моїй найкращій подрузі.

​Артур повільно сів навпроти, наливаючи в кришталевий келих дорогу ігристу рідину. На його обличчі не здригнувся жоден м'яз — лише в темних очах спалахнув небезпечний, азартний вогник.

​— Вендеету? — він гірко хмикнув, підсуваючи келих до неї. — Олю, не плутай бізнес і особисте. твій Воронцов — жорсткий гравець, який колись перейшов дорогу моїй компанії. Зараз я просто повертаю своє. Ти ж не думала, що я відступлю лише тому, що сплю з його швагеркою... чи хто ти там Ані? Подруга?

​— Найближча людина, — чітко відрізала Оля, дивлячись йому прямо в вічі. — І якщо ти думаєш, що зможеш використовувати мене як важеля впливу на Максима чи Аню, ти глибоко помиляєшся. Я випалю тебе з цього міста раніше, ніж ти встигнеш підписати свій черговий контракт.

​Артур відкинувся на спинку стільця. Він не виглядав наляканим. Навпаки, вираз його обличчя став ще більш хижим, а в погляді з'явився той самий відвертий голод, від якого в Олі на секунду перехопило дихання.

​Він повільно взяв свій келих, підняв його в повітря, запрошуючи її до тосту, і сказав:

​— Знаєш, що мені найбільше в тобі подобається, Олю?

​— Твоя відсутність совісті?

​— Твоя брехня, — спокійно парирував він. — Ти сидиш тут, дивишся на мене своїми прекрасними злощасними очима, погрожуєш мені знищенням, а сама... — він зробив коротку паузу, нахиляючись ближче через стіл, — а сама досі пахнеш тим самим парфумом, який залишився на моїй подушці. І твій пульс б'ється так шалено, що його чутно навіть крізь цей шум ресторану.

​Оля різко зупинилася, збираючись зробити ковток шампанського. Її пальці міцніше стиснули ніжку келиха. Він мав рацію — він завжди надто швидко читав її наскрізь.