Глава 4 Останній шанс

Попрощавшись із подругою, Роуз вийшла на парковку. Вітер одразу підхопив її золотаве каре, розтріпуючи волосся й раз у раз кидаючи тонкі пасма просто в сірі очі. Вона спробувала заправити їх за вухо, але не встигла зробити й кількох кроків, як неслухняне пасмо знову ковзнуло по щоці.

Вилаявшись про себе, Роуз попрямувала до своєї сірої Toyota Corolla. Вітер не вгамовувався, і останні кілька метрів вона пройшла, просто притримуючи волосся долонею.

Сівши за кермо, Роуз зачинила дверцята й на кілька секунд заплющила очі. Видихнула. Потім ще раз — повільніше.

Попереду була дорога додому.

А там — усе те саме.

Ті самі кімнати. Ті самі розмови, що могли початися з абсолютно невинного запитання й закінчитися черговою сваркою. Те саме ліжко, в якому вони з Полом лежали поруч, але часом здавалися одне одному далі, ніж люди на різних кінцях міста.

Роуз потерла долонями обличчя.

Кілька хвилин тому вона сміялася з Мелані, розглядала фотографії озер, говорила про подорож — і майбутнє на коротку мить навіть здавалося чимось, на що можна чекати.

Тепер перед нею було лише темне лобове скло й власне відображення.

Роуз поправила дзеркало заднього виду. З нього на неї дивилися знайомі сірі очі.

Вона відвела погляд, завела двигун і виїхала з парковки.

Коли Роуз повернулася додому, стрілки годинника вже підбиралися до півночі. Вона загнала Toyota в гараж, заглушила двигун і, забравши сумочку з пасажирського сидіння, зайшла до будинку через внутрішні двері.

Усередині було темно. Роуз машинально простягнула руку до стіни, шукаючи вимикач, але не встигла його намацати, як щось м’яке ковзнуло просто під ногами. Вона перечепилася й ледь утримала рівновагу, в останню мить упершись долонею в стіну.

— Чорт забирай!

З темряви долинуло ображене нявчання, а за мить кіт уже прошмигнув повз неї й зник десь у коридорі.

— Ти мене колись уб’єш, — пробурмотіла Роуз йому вслід.

Вона дістала телефон і примружилася від яскравого світла екрана. 11:45 PM.

Підсвічуючи собі дорогу, Роуз нарешті дісталася вимикача й натиснула на нього. Простору вітальню миттєво залило яскравим світлом, від якого після темряви неприємно різонуло очі.

— Пол? — гукнула вона, залишаючи сумочку на дивані.

Відповіді не було.

Роуз рушила коридором до ванної кімнати, дорогою зазирнувши до спальні. Погляд ковзнув по акуратно застеленому ліжку, і вона мимоволі сповільнила крок.

Дивно.

Двері гостьової кімнати були трохи прочинені. Роуз підійшла ближче й обережно штовхнула їх долонею.

Пол спав поверх ковдри, повернувшись до неї спиною. Одну руку він підібгав під голову, друга лежала поруч, а на підлозі біля ліжка недбало валялася скинута футболка.

Роуз залишилася стояти у дверях.

Ще зовсім недавно вона б підійшла, лягла поруч, притиснулася до його спини й просунула долоню під руку, доки він, навіть не прокидаючись, не переплів би пальці з її пальцями.

Тепер вона лише дивилася.

Пол трохи ворухнувся уві сні, зручніше влаштовуючись на подушці, і Роуз опустила руку з дверної ручки. За кілька секунд вона так само тихо причинила двері й пішла далі коридором.

Незабаром ванна наповнилася парою. Роуз стала під гарячий душ, заплющила очі й підставила обличчя під воду, намагаючись змити із себе втому довгого дня.

Та перед очима чомусь знову виникло озеро.

За вечір вони з Мелані переглянули десятки фотографій Світязя: прозора біля берега вода, крізь яку було видно світлий пісок; човни, що здавалися зовсім маленькими посеред величезної водної гладі; сосни, очерет, дерев’яні містки, довгі береги, над якими висіло безкрає небо.

Але тепер Роуз бачила лише одну фотографію.

На ній уже сутеніло. Сонце опустилося майже за горизонт, залишивши над ним вузьку смугу світла, і вода, ще блакитна біля самого берега, далі ставала темнішою, доки не зливалася з протилежним берегом. Сріблястий відблиск лежав на поверхні довгою нерівною доріжкою, а очерет біля краю фотографії чорнів тонкими нерухомими стеблами.

Роуз розплющила очі й провела долонями по мокрому волоссю.

За кілька секунд знову заплющила.

Темна вода все ще стояла перед очима.

Вона повернула кран, і шум душу обірвався так різко, що тиша у ванній на мить здалася майже неприродною.

Роуз загорнулася в рушник, витерла волосся, почистила зуби й повернулася до спальні. Сівши перед туалетним столиком, вона відкрутила кришечку крему й повільно нанесла його на щоки та лоб, краєм ока спостерігаючи за власним відображенням.

За вікном вітер ворушив гілки дерев, і їхні тіні раз у раз ковзали по стіні.

Закінчивши, Роуз вимкнула світло й залізла під ковдру.

Половина ліжка поруч залишалася порожньою.

Вона повернулася на бік, підтягнула ковдру вище й заплющила очі. Десь унизу дзенькнула котяча миска, потім будинок знову затих, і лише вітер час від часу шелестів листям за вікном.

Сон приходив повільно. Думки втрачали чіткість, змішувалися одна з одною, і серед них знову на мить промайнула темна гладінь Світязя, срібляста доріжка на воді й чорний очерет біля берега.

А потім усе зникло.

Роуз уже майже спала, коли відчула на талії теплу чоловічу долоню.

Пальці неквапливо ковзнули вздовж її боку, друга рука обійняла її, притягуючи ближче, і Роуз, не розплющуючи очей, сонно видихнула та відкинулася назад, назустріч знайомому теплу.

Руки почали рухатися сміливіше, ковзаючи її тілом уже без тієї сонної обережності, з якої все почалося. Пальці затрималися на грудях, і від легкого дотику Роуз мимоволі вигнулася назустріч долоні, відчуваючи, як залишки сну остаточно відступають, поступаючись теплу, що швидко розливалося тілом.

Рука повільно ковзнула нижче.

Роуз повернула голову й сама знайшла губи чоловіка.

Цього виявилося достатньо.

Пол одразу притягнув її до себе, перевернув на спину й поцілував уже зовсім інакше — жадібно, майже нетерпляче. Роуз відповіла йому, обхопивши руками за плечі, і на якусь коротку мить між ними не залишилося ані гостьової кімнати, ані довгих тижнів, протягом яких вони дедалі частіше мовчали замість того, щоб говорити.