Розділ 3 Гіпермаркет
Наступного ранку Дарина прокинулася раніше, ніж усі. За вікном ще було сіре передсвітання — те, що завжди пахне кавою і тостами, навіть якщо нічого не готуєш.
Вона лежала кілька хвилин, дивлячись у стелю. У голові крутилися думки:
Який це буде світ? Повністю з нуля? Без людей? Без технологій? Середньовіччя? А може, навпаки — надсучасна реальність, де все автоматизовано, й не потрібно нічого, крім себе?
Дарина зітхнула й підвелася.
— Не знаю, — пробурмотіла сама до себе. — Але одне я знаю точно: я ніколи не падала духом. А значить — зберемося на всі випадки життя.
Вона зробила каву в тій самій білій чашці з сердечками. Сіла до столу, витягла блокнот, ручку й почала писати:
Список речей у світ, де я нічого не знаю:
ніж, сірники, фільтр для води, аптечка, мотузка, компас, змінна білизна, книги, посуд, ліхтарик, насіння, голки, чай, кава, таблетки від голови, бинти, ніж ще раз — про всяк випадок
Дарина перечитала, усміхнулась.
— Ні, так не піде. Я ж завжди, коли йду в магазин, забуваю половину і набираю всякого... — вона запнулась, посміхнулась сама собі. — Хоча... саме! Гіпермаркет!
Ідея була проста й геніальна. Там є все. А якщо не є — згадаєш, коли побачиш. Як завжди.
— Так, ідемо, — сказала вона вголос. — Зробимо це як належить. Хай і в останній раз на цій землі.
Вона швидко зібралась. Взяла ту саму сумку. Чоловіку сказала, що йде по харчі на тиждень. Діти ще дрімали, і це було добре. Вона не хотіла пояснень.
На вході в гіпермаркет Дарину охопив знайомий спокій:
візок, світлі стіни, запах хліба, яскраві цінники — все, як завжди.
І вона пішла по проходах. Але цього разу — не просто між товарами. Вона ніби йшла крізь вибір.
Кожна річ — це відповідь.
Кожна покупка — передбачення.
Кожна дрібниця — майбутнє.
Дарина ніколи не любила ці гіпермаркети. Особливо оті — типу "Децентрів", де від бетономішалки до маринованих огірків усе в одному залі. Все в них якесь надто гучне, широке, і пахне пилом і акційними пральними порошками.
Але сьогодні вона стояла тут — серед візків, стелажів і вивісок типу «-30% на лійки» — і вперше відчувала, що це місце має сенс. Тут можна знайти все. І все може знадобитись.
Добре. Почнемо.
Дарина йшла по проходу між високими полицями, візок тихо поскрипував, коли вона зупинялась. Посуд. Ну звісно, з чогось треба починати. Але це має бути не просто "посуда для виживання".
— Я не хочу якусь пластмасу, — пробурмотіла вона. — Я хочу тарілку з голубою кайомочкою.
Гарна. Чиста. Як початок з чистого листа.
Вона знайшла відділ із фарфором. Пройшлась очима по рядах: серії на 6, на 8, на 12 персон.
І ось — є! Тарілки з голубим візерунком по краях. Не кайомка, але орнамент ніжний, витончений, майже пташиний.
Вона дістала одну, подивилась на ціну — і серце ледь не впало в п’яти.
— О, Боже… — зітхнула Дарина. — Та я ж маю зібратись, а не обікрасти себе і дітей.
Ні. Це — не для неї. Гарно, та не по кишені. Вона обережно поставила тарілку назад. І рушила далі, але з легким смутком.
І тут…
Акційний стенд.
Яскравий напис: -50%. І прямо на п’єдесталі — набір тарілок. Білі, із легким зеленим візерунком.
Не строкаті. Елегантні. Листяний орнамент, схожий на ельфійський малюнок із казки.
Дарина застигла.
— Це… гарно. Дуже гарно.
Не блакитний, але — зелений. Живий. М’який.
Вона взяла одну тарілку в руки. Легка, керамічна, з м’яким блиском.
Набір на 12 персон.
Може, там, у новому світі, у неї буде великий стіл. І гості. І вечері з розмовами.
— Беру, — сказала вона. — Хоч щось у мене має бути красиве.
Вона обережно поставила коробку в кошик, ніби вже знала — це буде основа її нового дому.
Дарина стояла у великому відділі з кухонним приладдям. Все навколо блищало, шелестіло, позвякувало. Вона повільно вела візком, вдивляючись у полиці.
— Я не знаю, — прошепотіла сама до себе. — Де я опинюсь.
Можливо, це буде світ, де немає нічого. Пісок, дерева, джерела. Вогонь і небо.
А можливо — щось середньовічне. Зі старими печами, великими дерев’яними столами, димом і запашною їжею.
А ще — цивілізований сучасний світ. З духовкою, мікрохвильовкою, індукційною плитою.
І вона вирішила:
підготуюсь до всього.
Три варіанти життя — три комплекти речей. По одному з кожного. Без надлишку. Але і без страху.
🪵 Для життя без нічого —
Вона вибрала:
чавунний казан — старомодний, але на вогні саме те
дві дерев’яні лопатки
металева миска
металевий кухлик
невеличкий кухонний ніж
плоскодонна сковорідка, яку можна поставити і на вогонь, і на камінь
металева решітка, як для гриля
Все обережно складала у візок, ніби вже відчувала в руках дим, жар і запах польової каші.
🕯 Для "середньої" кухні —
Дарина обрала:
алюмінієву каструльку середнього розміру
кувшин для води, тонкий, прозорий
рушники льняні
невеличку форму для запікання
Це було для світу, де є дах, піч, трохи тепла. Де можна нарізати хліб на дерев’яному столі, де світло — від свічки, а стіни — кам’яні.
🔌 Для сучасного життя —
Тут вона діяла з обережністю, бо не хотіла брати зайвого.
маленька форма для мікрохвильовки
кухонні щипці з нержавійки
лоток для запікання
сито
зручна терка
підставка для гарячого
Нічого зайвого. По одній речі. Бо вона не знала, що буде — але була впевнена, що має бути готовою до всього.
Усе, що вона брала, було:
не пластикове
довговічне
недороге, але якісне.