Розділ 26 Листя, що зберігає спогади

Минув ще один осінній тиждень.

Львів поступово змінював свої барви.

Щоранку на бруківці ставало дедалі більше золотого листя, а дерева повільно оголювали свої гілки, ніби готувалися до довгого зимового сну.

Повітря стало прохолоднішим.

Іноді зранку над містом зависав легкий туман, крізь який ліхтарі світилися м'якими золотими колами.

Ксенія стояла біля вікна своєї книгарні й дивилася на вулицю.

На столі перед нею лежав відкритий блокнот.

Поруч — чашка кави та кілька осінніх листків, які вона принесла з парку.

Один із них був особливим.

Невеликий, золотистий, із тонкими багряними прожилками.

Ксенія взяла його до рук і усміхнулася.

— Цікаво, скільки спогадів може зберегти один листок?

— Напевно, стільки ж, скільки сторінок у твоїх книжках.

Ксенія здригнулася й обернулася.

Максим стояв біля дверей.

У руках він тримав паперовий пакет.

— Ти знову прийшов із кавою? — усміхнулася вона.

— А хіба могло бути інакше?

Він поставив пакет на стіл.

— І ще дещо.

Максим дістав невелику коробочку.

Ксенія здивовано подивилася на нього.

— Що це?

— Відкрий.

Вона обережно підняла кришку.

Всередині лежав маленький дерев'яний брелок у формі кавової чашки.

На ньому було вигравіювано кілька слів:

«Там, де кава пахне піснями».

Ксенія на мить завмерла.

— Максим...

— Я побачив його в маленькій майстерні й одразу подумав про тебе.

Вона провела пальцями по напису.

— Він прекрасний.

— Я знав, що тобі сподобається.

Ксенія прикріпила брелок до ключів від книгарні.

— Тепер він буде зі мною щодня.

Максим усміхнувся.

— Саме цього я й хотів.

За вікном почав накрапати дощ.

Краплі повільно ковзали по склу, стираючи відображення вулиці.

Ксенія подивилася на годинник.

— Знаєш, сьогодні я хотіла прогулятися після роботи.

— Під дощем?

— А чому ні?

Максим засміявся.

— Тоді я йду з тобою.

— Це навіть не питання.

Вони обоє усміхнулися.

---

Увечері Львів зустрів їх прохолодним дощем.

Вулиці блищали під ліхтарями, а старовинні будинки віддзеркалювалися у мокрій бруківці.

Ксенія йшла поруч із Максимом, тримаючи в руках маленьку парасолю.

Час від часу вони зупинялися біля вітрин книгарень, слухали музику, що долинала з відчинених дверей кав'ярень, і просто насолоджувалися містом.

— Львів після дощу зовсім інший, — сказала Ксенія.

— Який?

Вона задумалася.

— Наче сторінка з книги.

— А ти б яку назву їй дала?

Ксенія усміхнулася.

— «Осінній вечір, який не хотілося закінчувати».

— Гарна назва.

— А ти?

Максим подивився на мокру бруківку, потім на неї.

— «Двоє під однією парасолею».

Ксенія засміялася.

— Це вже більше схоже на назву пісні.

— Можливо, я її напишу.

Вони повільно рушили далі.

Несподівано Ксенія зупинилася.

На тротуарі лежав великий кленовий листок.

Він був майже повністю багряним, але посередині залишалася маленька золотиста смуга.

Ксенія підняла його.

— Подивись.

— Красивий.

— Він нагадує мені нас.

Максим здивовано подивився на неї.

— Чому?

— Бо навіть коли навколо все змінюється, завжди залишається щось світле.

Максим нічого не відповів.

Лише усміхнувся.

А потім тихо сказав:

— Тоді давай збережемо цей листок.

— Для чого?

— Для спогаду.

Ксенія обережно поклала листок між сторінками свого блокнота.

— Тепер він буде частиною моєї історії.

Вони рушили далі.

Десь неподалік задзвенів трамвай.

Місто жило своїм вечірнім життям.

А дощ продовжував тихо падати на старовинну бруківку.

---

Коли вони повернулися до книгарні, Ксенія запалила маленьку лампу.

Тепле світло розлилося поміж книжковими полицями.

Максим узяв гітару, яка залишилася після одного з вечорів.

— Ти ж не думав зараз співати? — запитала Ксенія.

— Саме так.

— Тоді я слухаю.

Він сів біля вікна.

Кілька секунд просто перебира́в струни.

Потім народилася тиха мелодія.

Без слів.

Лише музика.

Ксенія сиділа навпроти й дивилася, як за склом дощ малює свої візерунки.

— Вона красива, — прошепотіла вона.

— Ще немає слів.

— Можливо, вони й не потрібні.

Максим підняв очі.

— Чому?

— Бо іноді музика говорить те, чого ми не можемо сказати словами.

Він усміхнувся.

І продовжив грати.

Ксенія відкрила блокнот.