Розділ 25 Теплий ранок у росі

Минуло кілька днів після благодійного концерту.

Осінній Львів жив своїм неспішним життям.

У міських парках дедалі густіше стелилося золоте листя, а прохолодні ранки зустрічали містян сріблястою росою. Сонце лише торкалося дахів старовинних будинків, повільно прокидаючись разом із містом.

Ксенія відчинила вікно.

До кімнати одразу увірвався свіжий аромат осені.

Повітря пахло дощем, кавою з найближчої кав'ярні й листям, яке нічний вітер укрив тонкими краплями роси.

Вона взяла до рук улюблений блокнот.

Саме в такі ранки народжувалися її найщиріші вірші.

За кілька хвилин у двері тихенько постукали.

— Можна? — почувся знайомий голос.

— Заходь.

Максим усміхнувся, тримаючи в руках дві чашки гарячого капучино.

— Я подумав, що цей ранок буде ще кращим із кавою.

— Ти, як завжди, вгадав мої думки.

Він поставив чашки на підвіконня.

Вони мовчки дивилися, як сонячне проміння ковзає по золотому листю.

— Про що думаєш? — тихо запитав Максим.

Ксенія провела пальцями по чистому аркушу.

— Про те, що щастя не завжди приходить голосно.

Іноді воно починається з теплого ранку...

...із запаху кави...

...і з людини, яка мовчки сідає поруч.

Максим усміхнувся.

— Написала щось нове?

Вона кивнула.

— Хочеш почути?

— Завжди.

Ксенія відкрила блокнот.

Світло осіннього сонця лагідно освітило сторінки.

І вона почала читати.

---

🍂 Теплий ранок у росі

Теплий ранок у росі,

Ніжна осінь забарвлює в золото листя.

І в ці дні

Мені щастя ніжно сниться.

З тобою поруч у цей день

Осінь затишна й привітна.

Серед музики й пісень

Я відчуваю дотик світла.

У світлі сумних ліхтарів

Я з тобою наодинці.

І чари ночі, й сяйво зір

Кохати змушують міцніше.

З тобою танцюю ніжний вальс,

А листя жовтеє кружляє.

І темна ніч лише для нас

Зорі в небі розсипає.

Повітря пахне шоколадом,

І корицею, й ваніллю,

Імбирем, і ніжністю,

Що душу теплом гріє.

Нехай осінній тихий вітер

Несе кохання крізь роки.

Бо щастя наше, мов сузір'я,

Освітить серце назавжди.

Нехай світанок знов приходить,

Дарує віру у дива.

Бо там, де поруч ти зі мною,

Любов ніколи не згаса.

І кожен день, мов тепла пісня,

Лунає ніжно у серцях.

Де кава пахне нашим щастям,

А осінь світиться в очах.

Теплий ранок у росі,

Осінь золото розсипає.

І доки ти живеш в мені —

Любов моя не відцвітає.

---

Коли Ксенія дочитала останній рядок, у кімнаті запанувала тиша.

Максим не поспішав говорити.

Він дивився у вікно, де осіннє листя тихо кружляло над бруківкою.

— Про що задумався? — лагідно запитала Ксенія.

Він повернувся до неї.

— Знаєш... Коли ти читаєш свої вірші, мені здається, що осінь починає звучати.

Ксенія засміялася.

— Осінь не може звучати.

— Може.

Він узяв її за руку.

— Вона звучить твоїм голосом.

Ксенія відчула, як її щоки торкнувся легкий рум'янець.

— Ти знову знаходиш такі слова, після яких важко щось відповісти.

— А не потрібно відповідати.

Достатньо бути поруч.

Вона зробила ковток уже трохи прохололої кави.

За вікном місто остаточно прокинулося.

На вулицях з'явилися перехожі.

Задзвенів трамвай.

У найближчій кав'ярні відчинилися двері, і назустріч новому дню полинув знайомий аромат свіжозмелених зерен.

Ксенія усміхнулася.

— Знаєш, про що я зараз подумала?

— Про що?

— Можливо, найкращі вірші народжуються не тоді, коли шукаєш натхнення...

...а тоді, коли просто щасливий.

Максим кивнув.

— І мені здається, що саме з таких ранків починаються найкрасивіші історії.

За вікном осінь тихо малювала золотом новий день.

А в маленькій львівській квартирі кава пахла теплом, любов'ю і новими віршами.